Маленькі лапки.

Андрій сидів на стільці, у відкритого вікна, і ножем колупав здоровенний гнійний пухир у себе на руці. Болі він не відчував, тільки свербіж, від незліченних укусів комах, на своєму тілі. Чоловік ковтнув слину, та відкинув ножа в куток кухні. 
Все почалось багато років тому. Дуже багато, часу, у незліченному сенсі слова. Він був молодий гарний хлопець, повний сил, та планів. Друзів багато, а дівчат (яких і кликати до себе не треба було, бо змінював їх як печатки) ще більше. Гуляв він, не більше за інших, проводив час у компанії.
Проте коли Андрій закінчив школу, в його компанії з'явилися роми. Так ті самі цигани, які були нечисті на руку. Був у нього і друг, Дамір. 
Його родина була заможна, по мірках ромів, та й українців в цілому. Лазити по вулицях, Дамір любив, більше а ніж пити. Але коли пив то всі навколо його боялися.
-Гей, гаджі тупе, що ти робиш?- якось він запитав у Андрія, коли хлопці пили пиво.
Андрій подивився на пляшку пива, і здивовано перевів погляд на друга. Той посміхнувся, та промовив розв'язно:
-Ти витрачаєш гроші… а їх треба заробляти!
Він розсміявся. Андрій в свою чергу сприйняв цей випад, як недолугий ромський жарт. І дуже швидко про це забув. А Дамір не забув. Друзі, знали чим заробляє родина Даміра, собі на життя. Десь наркотики, крадіжки, і розбійні напади.
Властне і він не нехтував цим. Він запропонував заробити і Андрію. Просто і швидко. Хлопець погодився. Вони пішли на справу. По вулиці лікаря Боткіна, де і сам він жив. 
Навели хлопців на Оксану, жінку середніх років, юрист, яка жила у великому маєтку на тій самій вулиці.
Метою друзів було золото (яке роми любили більше за життя) яким жінка була обвішана як ворона.
Хлопці засіли неподалік маєтку Оксани, в кущах, і чекали поки жінка з'явиться коло дому. Вона приїхала пізно. Вийшла з машини, розмовляючи телефоном. Одна секунда. Дамір кивнув. Побіг до жінки в притул. Андрій за ним. Схопив її з заду, затулив рота рукою. Андрій зірвав браслет, та підвіску з шиї жінки. 
Вона швидко вирвалася та завопила на всю вулицю. Дамір схопив шматок бруківки та вдарив що мав сили по голові. Вона впала.
-Курва… ходу Андрію… і швидко!- Тихо промовив хлопець.
Вони побігли разом до маєтку ромів. Було пізно. Проте він бачив як сплять вони (прямо на підлозі як тварини) і їх було дуже багато. По обох сторонах в кожній кімнаті. На каріматах. Був стійкий запах немитих тіл, тютюну та перегару. Вони побігли на другий поверх. Дамір щільно замкнув за другом двері.
Циган ледве перевів подих сів на канапу, тицнув пальцем на Андрія, та промовив:
-Вона мертва… Це точно! Я не хотів, але це так! Ця лярва мене спровокувала! 
Серце у Андрія, впало донизу, і слова друга були для нього, як вирок. Вони сховали золото під паркетом в кімнаті у цигана. Більше Андрій його не бачив. Наступного ранку, правоохоронці заарештували хлопців. Дамір кричав, та бився, плював на людей у формі. Андрій був спокійний. Хлопці отримали по десять років. Хлопець у в'язниці перетворився на чоловіка. Тихо сидів, так само тихо відбув своє покарання.
Він не згадував не одного разу про вбивство що вони, з Даміром скоїли.
А останнє що чув Андрій про Даміра, це те що він загинув в бійці у Житомирській в'язниці. 
Вийшов Андрій, але не полишав своїх думок про золото, яке лежало під паркетом у кімнаті покійного Даміра. Цілі десять років він, проте і думав. Як золото блищить. Підвіска та браслет (непоганий старт після в'язниці), які були заховані під паркетом, у кімнаті Даміра. Вони навіть снилися Андрію у сні, можливо як нагадування за минулі гріхи, та ближчали звабливо тільки руку простягни.
В перший же день як чоловік вийшов на волю, він не навіщував, а ні рідних, а ні колишніх друзів. Він проїхав знайомими вулицях Львова, на ту стару вулицю лікаря Боткіна. Ось і ромський маєток. Заходило весняне сонце. Андрій заховався на межі двох будинків, у тіні дерев, яка його сховала від зайвих очей.
Важко було сказати скільки осіб там ховався. Декілько годин. І очікування дало свої плоди. В будинку наче все стихло. Світло згасло. Андрій, тихо як щур, продерся садочком, і підбіг до парадного. Двері, за ромським звичаєм, були відчинені. Він зайшов. Ось знайомий коридор, вітальня у якій на каріматах спали люди (цілий табір в одному місці) повернув на сходи, швидко як пацюк, до дверей кімнати Даміра. Відкрив двері. Зайшовши до приміщення, його очі здавалося, вийшли із очниць, від подиву. На ліжку його колишнього друга, лежав якийсь старий, та храпів. Він підліз під ліжко, де Дамір ховав награбоване, та й все цінне, та відкрив тайник. Дощечка скрипнула. 
Андрій швидко схопив цінності, та спробував вилізти з-під ліжка. Та старий застогнав та подивився на чоловіка який рухався на підлозі як щур, та голосно промовив :
-Що ти там робиш, бляха?
Чоловік підскочив на ноги, та зашикав на старого чоловіка. А той схопив палицю, та так само голосно промовив :
-Зара я виб'ю з тебе дух…
Та замахнувся на чоловіка палицею. Але той виявився спритнішим, вихватив палицю, та почав бити старого по голові. І бив, а той щось шепотів, і ще бив, і бив знову. З рештою Андрій не пам'ятав як повернувся (вперше за багато років) до дому. Але пам'ятав що сказав старий в останнє перед смертю :
-Тьху… маленькі лапки тобі на голову!
Чоловік впав на голий матрац, в одязі та взутті, та заснув притискаючи вдруге вкрадені прикраси до груді. 
Проте поспати довго йому не вдалося. Щось шурхнуло під шафою. Потім ще під ліжком. Щось маленьке. А ще мить Андрій відчув як щось лоскоче його. І різкий біль. А потім ще боляче на поперек. 
-Ух бляха… що це? - закричав чоловік та підскочив з ліжка. Щось хруснуло під ногами. А далі залоскотало по всьому тілу. Частково щось його вкусило, раз, другий, багато разів. 
Андрій стрибнув до вимикача, клацнув ним. І його очам відкрилася гидотна картина : підлога його кімнати була вщент встелена тарганами та павуками. Він зойкнув. Щось кусає його. Він скинув футболку та куртку. Його тілом бігали маленькі таргани. І кусали його. Він заричав, як тварина, та руками почав зганяти тарганів з себе.
Він їх і топтав, вони розбігалися, потім таргани знову поверталися, та здавалося (гризли його, та лоскотали своїми вусиками) нападали. Чоловік навіть не помітив як минула ніч. Як тільки промені вранішнього сонця вдарили по підлозі, таргани розбіглися в різні сторони. Ба, більше, здалося що вони зникли. Шурхотіння припинилося.
Андрій впав без сил на підлогу . Його тіло, там де вкусили таргани, свербіло. Укуси вкрилися величезними пухирями.
Він забігав по квартирі, розшарпуючи себе до крові. Чоловік бігав та промовляв час від часу собі під ніс :
-Маленькі лапки… Маленькі бляха лапки…
Муки були велечезними. Над вечір де які пухирці почали сочитися гноєм. Солодкуватий запах смерті наповнив приміщення. Теплий вечір огорнув все навколо своїми руками. 
Пролунав шурхіт. Андрій смикнувся. Він ледве підвівся на ноги. Не встиг увімкнути світло. Він знову відчув лоскоту. Смикнувся. Засвербіло. Він завив. Знову, і знову, і знову, укус. Гризь. 
Маленькі лапки по тілу, і маленькі зуби по пухирях які не встигли загоїтися. Зрештою Андрій впав на підлогу. І здалося, на одну хвилину, що таргани накинулися на нього, гризли його. Багато разів, і в нього вже не було сил встати, і боротися.
На світанку , з останніх сил, чоловік промовив :
-Маленькі лапки… таргани… дві ночі, по одній на кожну жертву! Ромський покидьок!!!
Він застогнав, і серце зупинилося. Андрій помер. А таргани счезли, так само швидко, як і з'явилися.