Слідкуй за запахом.

Мар'ян був сором'язливим хлопцем, хоча і сильні мав руки. Він працював в супер -маркеті вантажником, грошей заробляв не багато, та й переважно витрачав їх на хвору мати. Ніхто не міг сказати чим вона хворіла, а запитувати було не доречно. Так минав час, стан матері все погіршувався, хлопець увесь час проводив на роботі, намагаючись хоча б тут відволіктись.
В цей час до магазину прийшла на стажування старшого менеджера дуже молода особа. Звали її Марта. Це була молода (як на менеджера) висока білявка, з незвичними рисами обличчя. Вдягалась просто, джинси та шкіряна куртка, з металевими замками. Мар'ян завжди дивився їй вслід, зазначаючи про себе що вона йому подобається, а можливо дуже сильно подобалась. 
Хлопець мав надлишок ваги, чого дуже соромився, окрім роботи, хобі він не мав, тому ховав своє обличчя за своїм довгим волоссям. Та він помилявся. Люди ставилися до нього по різному, вважаючи його за звичаєм диваком, але не погано. Марта ж прийняла його до списку тих, кого вона могла б вважати другом. Вона завжди приходила, та запитувала його про матір, про те як він себе почуває.
-Перестань ховати обличчя !- часто казала дівчина.- Зроби файну зачіску... Це тобі поличіть!
Мар'ян сміявся кожного разу, підводячи очі до гори, та відповідав :
-Може якось...
Так йшов час. День за днем, матері хлопця ставало гірше, а Марта добилась свого. Вона стала менеджером. Мар'ян дивувався завзяттю дівчини, красі, та її посмішці яка,  назавжди лишилися десь в серці. На першу зарплату Марта купила собі подарунок. Це був запашний французький парфум, який не можна було знайти у крамницях, а замовляла із Франції. 
Кожен раз з ранку приходячи на роботу, Мар'ян по запаху визначав, що Марта в кабінеті, готує накладні на приймання товару. А він ставав коло ролетної брами, чекаючі машину з товаром, щоб мати можливість вивантажити його на складі. Так минав час, день за днем , переходячи в місяці. До того часу поки Марта не зникла. 
Її почали шукати коли вона не з'явилася, ні в дома, ні на роботі, ніде. Безслідно. Поліція шукала її на вулицях міста, у відкритих каналізаційних люків, в обочних посадках. Була застосовано особа рота Національної гвардії, у пошуках дівчини. Марно, її не знайшли. Першим замислився (як тоді здавалось) Мар'ян. Він відчув цей запах, який не міг сплутати не з чим, запах того парфуму.
А тут треба трішки відступити, бо ви не зрозумієте що до чого, а пояснити треба. Частина будівлі використовували як склад, і крамницю, а частину не використовували взагалі. Де головне місце займала стара морозильна камера. На скільки всі знали, вона не працювала, і приміщення поряд було зачинене на великий замок. Але не цього разу. Вечірня зміна закінчилась, і Мар'ян зазбирався до дому, проходячи повз закриту частину приміщення, побачив світло, та відчиненні двері. 
Він не дуже звернув на це увагу. А на ранок, відчув шлейф того самого парфуму, який йшов від замкнених дверей. Дні пошуку дівчини перетворилися на муку. Допити по черзі всіх працівників, включно із хлопцем, і звісно подали на дозвіл продивитися за той день записи камер спостереження. Але директор дозволу не давав. 
Звали його Антон, з гучним прізвищем Андрієвський. Це був чоловік середнього віку, тихий (як удав), худий, лисий. Але дуже не приємна особа, дозволяв  собіколючі слова на адресу всіх, з ким мав справу. 
- Чому б тобі, Мар'яне, не помити свої патли? Тхнеш як Тхорина... - казав він хлопцю.
- Там щось є, пан Андрієвський... В тій морозильній камері! - вперто казав хлопець. - Я чую парфум Марти... Саме з тієї камери, так чую наче вона там... В середині камери!
-Краще б ти так працював, як говорив ! - промовив пан директор.- То займись вже чимось!
Та Мар'ян, знав що вона там. Та план, сам по собі з'явився у нього в голові, зробити те що мав. Відкрити ту кляту морозилку (яка працювала), але так щоб показати її поліції. Він сам напросився на нічну зміну, щоб на робі не було Андрієвського. Тільки б не було. 
Хлопець викликав поліцію, о 03:30 ночі. Швидко пройшов за запахом, він чув навіть шепіт Марти у себе над вухом:
-"Так, любчику... Саме так... Туди..."
Він йшов, і це здавалося вічністю. А голос продовжував вести :
-" У камеру... холодну.... Відкривай..."
Він підійшов до замкнених дверей із ломом  в руках, одним ударом збивши замок,  лівий вимикач, загорілося світло. Запах парфуму заповнив його повністю, та на мить зігрів. Мар'ян посміхнувся. Камера ледве працювала, але підійшовши в притул, та смикнув ручку. Світло освітило камеру. На підлозі лежало тіло Марти. Воно було напівроздягнуте. На обличчі синці, та бульбашки крові під носом, які перетворилися на великі кров'яні бурульки. 
Над вухом він почув гнівний шепіт Марти :
-"Курва стара, пан Андрієвський...."
А ще за мить він почув голос живого Андрієвського, який стояв у дверях :
- Я знав що тобі не можна довіряти, дебіл... Твій час прийшов. Ти був її другом, вона сказала мені... Будеш їй другом і після смерті.
І чоловік чимось замахнувся на нього, і Мар'ян відчув біль, та впав. Щось гучно хруснуло, та біль заповнив його зовні й в середині, та так сильно він тільки зойкнув. Ще удар, і він перестав бачити, все окрім темряви, і він полетів кудись до низу, відчувши спокій.А ще за мить коло крамниці завили сигнали поліції, молоді офіцери забігли з заду до складу, так швидко, що Андрієвський не встиг зрозуміти що сталося, почувши топіт ніг.