Косівські жахастики.

Якщо рухатися на Південь від Івано-Франківська , повз Коломиї, вгору по вузькій гірській дорозі, то упираєшся в маленьке гуцульське місто Косів. Нічого особливого там не знайти. Окрім історії. А, за сучасної України, ринок на якому можна придбати товари які перші в'їжджають в Україну із Заходу. Далі залишось(а, він чималий) розвозять далі до Центру, і на Схід країни.
З початком Повномасштабної війни з росією, тими шляхами що везли сувеніри, продукти та одяг, нині везуть гуманітарний вантаж.Станіслав був мандрівником. Здебільшого. Він був в багатьох містах України. Його не цікавила архітектура, чи то природа. Ні. Його пристрастю були давні (найкраще занедбані) цвинтарі.
З дитинства Станіслава вабила історія. Проте життя зіграло по іншому. Військова академія. Після випуску на службу не пішов, сів на потяг, та поїхав до Дніпра.Маленьке кладовище, де трава по коліно, а написи на надгробках прочитати не можна було. Декілька фото (перші з багатьох) та маленький запис на диктофон, це все що він забрав із собою до дому. Маленький скарб. Далі були ще мандрівки, фото та записи. А вже за рік до ті мандри до Косіва, Станіслав написав докторську по некрополістиці.
Одного зимового вечора, коли за вікном завивав вітер, а з неба зривався сніг із льодом, а вилазити з під ковдри бажання не було. Завібрував мобільний, і напівтемну кімнату освітила підсвітка.
Станіслав подивився на дисплей : Сергій дзвонить. Чоловік позіхнув та сів на ліжку.
Покачав головою, та врешті-решт взяв трубку:
-Ало… - так само сонно проговорив в трубку Станіслав.
Повисла пауза, а за мить хрипкий голос Сергія пролунав здавалося десь здалеку :
-Друже… я знайшов.
-Ти знаєш котра година? - роздратовано промовив Станіслав.
-Певно… знаю. - знову повисла пауза, а потім додав.- Я в місті Косів… Я знайшов найстаріше надгробки яке є на всіх теренах Західної України… Старіше навіть Личаківського у Львові. Друже це все пояснює… Їдь сюди. 
Після цих слів він поклав трубку. Станіслав сів на ліжку, та трохи замислився, про те що було б непогано вивчити Косівський цвинтар. Він кивнув, вирішивши таки поїхати, та пройшов на кухню, щоб заварити кави. 
Попивши кави, чоловік по волі пройшов в кімнату, щоб зібрати речі, з урахуванням на два дні. Станіслав вирішив не їхати своїм бусом, використати, швидкий потяг експрес, через Дніпро. Так, і зробив, на десять годин випавши з життя.
Приїхав, він досить рано до Івано-Франківська, взявши таксі до самого Косіва. Проїхавши пару годин гарною дорогою, в сніговому тумані. Приїхавши в це мальовниче місто, він одразу почав дзвонити Сергію. Проте він був поза зоною.  
Станіслав, тільки й, міг здвигати плечима. Він знайшов маленький Хостел, де поклав речі, та трохи відпочив. Після третьої години,взявши ліхтар, та мотузки, в похідний рюкзак, та пішов в гори, щоб обійти цвинтар з тилу. Пройшовши трішки сосновим лісом, він пройшов за місто, і обійшовши точнісінько з заду на старе польське кладовище, де як і очікував паркану там не було.
Чоловік пройшов легко на цвинтар. Він ходив поміж могилами та грабовцями, Зробивши декілька світлин, Станіслав не помітив як сіло сонце, та почали сідати сутінки. Він почав вибиратися з цвинтаря, та тут зрозумів що заблукав. 
Спочатку він йшов,потім побіг, потім почав заплутуватися в коріннях дерев, які здавалося вони ожили. Так не мов дерева поклонялись до нього близько,та обіймали його своїми гілками, а коріння хлипали за ноги та тягли до низу. 
Ліхтар він впустив на землю, та побіг на вогники міста. Але добігши до меж міста, зрозумів що вулиця є пустою. Станіслав біг через головну вулицю, в сторону ратуші. Але біля дверей одної з кам'яниць стояла бабця, вся закутана у рваний одяг, роздивляючи зорі. Вона дуже високо задрала голову до гори, і губи її рухалися швидко, але беззвучно.
Станіслав зупинився, розвернувся до старої, та промовив:
- Я перепрошую, пані, а де всі?
Стара схилила голову та відповіла:
-В пеклі... давно...
-Що? - не зрозумівши запитав чоловік.
Стара розміялась беззубим ротом, та промовила:
- В пеклі всі! Горять , смажаться на пательнях.... Вони варяться в баняках. Вони кричать.... І твій друг! - Вона наблизилася ще ближче до нього і промовила вже грубим, низьким голосом.- Твій друг... горить... страждає! Ти теж за ним підеш... Помреш.
На її обличчі Станіслав роздивився яскраво червоні ґедзі які на очах збільшувалися, а у напівідкритому роті з'являлися ікла. Він відштовхнувся від неї. Впав на дупу, та побіг в сторону, по темних вулицях, не чуючі нічого, окрім голосу старої, який змінився до чоловічого низького. 
Біг так, як не біг ніколи, грузнувши по коліно в снігу. Впавши декілько рази, забивши ногу. Він бачив коло себе обличчя тієї старої, раз за разом, відчуваючі спекотне (диявольске) дихання коло свого обличчя. Смердюче дихання, наповнене кип'ятинням, сіркою, та запахом горілої плоті. Дихання самого диявола, що саме по собі наповнювало його страхом, який надавав йому сил бігти далі.
Він біг, забувши про Косів, надгробки, та про речі які лишив у Хостелі. Знову Станіслав, не помітив як почався розсвіт, та зимове сонце яке почало свій рух. Десь на Сході він, як в тумані побачив силуєте людей, та чоловічі голоси. А от мариво старої, та нудотний запах, який він відчував зникли, поступившись місцем свіжим повітрям, з присмаком хвої.Він побачив військових, оборудованний блок-пост бійницями, в якому стирчало дуло кулемета. Він впав як раз коло цегляного блока на краю дороги обличчям в сніг.
 Один озброєний боєць підійшов близенько до нього, та гучно промовив :
- Пану погано? У пана є документи що посвідчують особу?
Станіслав розвернувся на живіт, та ледве промовив :
-Маю...але там мій друг Сергій. Старуха сказала що він мертвий.... Певно там десь лежить замерши холодний, на кладовищі...
Та озброєний військовий промовив :
- Не знаю ні яку стару, а тебе відправимо у військову прокуратуру, нехай там розбираются... - та схопивши Станіслава за одяг, легко поставив його на ноги.
За мить пролунав знайомий голос :
- Стривай Андрійко, я його знаю... Стас що ти тут робиш? Який друг там в тебе?
Станіслав вирячився на Сергія який стояв поряд, з кулеметом в руках, промовив :
- Ти ж мертвий.... Стара... сказала що ти помер!
-Всі знають що на кладовище проти ночі не ходять.... - промовив Сергій та додав.- І знають також, що проти ночі з собою можна притягти з кладовища Стару Відьму!