Вирок Сварога - 2

- Довго він спить... обстеження провели?, - командир Максима, суворий, але справедливий військовий, говорив досить голосно та чітко, навіть в моменти, коли намагався шепотіти.

- Так, пошкоджень немає, - відповіла Поліна і, помовчавши секунду, додала. - Взагалі.

- Що ж, добре, що його не вкусили, - хмикнув чоловік, починаючи ходити кімнатою. - Прийде в норму після падіння і зможе знову брати участь в операціях, зараз для нас важ...

- Тату, ти не зрозумів, у нього немає ніяких пошкоджень. Взагалі!, - дівчина перебила співрозмовника з явним напруженням в голосі. - Ні переломів, ні подряпин, ні синців...

- Як таке можливо?, - нові інтонації видали здивування керівника, який звик до чіткого перебігу подій та звичного зв'язку причин-наслідків у повсякденному житті. - Я не розумію, його ж з каналізаційної шахти витягнули.

- Так, - прошепотіла Поліна. - Але там все дивно було... тобі відрапортували по факту: знищили нелюдів, дістали Мисливця, прибули на базу... а я чула, що, крім нестандартної поведінки зомбі, хлопці дивувалися тому, що в точці розриву зв'язку вони Макса знайти не змогли, в певний момент думали, що його інфіковані забрали, шкодували, що мертвяки навіть маяк з'їли і вони тіло товариша забрати не зможуть, він ж не визначався певний час на радарах... але потім наші натрапили на нього прямо біля сходинок на поверхню, за хвилину до цього з'явився й сигнал.

- Чортівня якась, - задумливо пробубонів командир і підійшов ближче до ліжка свого підопічного. - Останнім часом багато дивного відбувається. Мені інколи здається, що ми вже нічого не контролюємо.

Максим дочекався поки його керівник з донькою покине приміщення і обережно розплющив очі.

Він живий, без пошкоджень, в безпеці... але... як дізнатись чи було все те, що він бачив, звичайним маренням, чи ні.

- Агов, чує мене хтось, - ледь хриплим голосом спробував покликати юнак. - Це я... кхм, жрець Сварога... дідько, чи хто там я...

Відповіддю на заклик хлопця була цілковита тиша. Він сів на ліжку, обпираючись на подушки і, заплющивши очі, продовжив.

- Я звісно сам не впевнений, що все це не маячня, але... нам реально потрібна надія і допомога. Тому... прошу, дайте хоч якийсь знак, - одними губами прошепотів Мисливець, стиснувши кулаки.

Але і цей заклик залишився без відповіді.

Макс важко зітхнув і обережно підвівся з ліжка. Самопочуття молодого чоловіка було нормальним, але після втрати свідомості все одно відчувалась слабкість. Можливо нормально поспати потрібно було?

- Егей, друже, ти вже на ногах?, - до приміщення лазарету зазирнули товариші блондина, двоє хлопців з підрозділу Альфа. - А Полінка сказала, що ти ще спиш.

- Та як тут спати, якщо там інфіковані такі спектаклі влаштовують, - хмикнув юнак, швидко зашнуровуючи свої берці. - Ви ж теж бачили, що вони організовано напад влаштували і більш активними стали?

- Угу, - Андрій сів на ліжко, розглядаючи друга. - Ми двома групами ледь впоралися з тією ватагою, хоча раніше й більшу кількість спокійно перемогти могли. Пам'ятаєш операції на площі і біля м'ясокомбінату?

- Так, тоді рахунок на сотні йшов, - кивнув Макс і перевів погляд на Івана. - Втрати є?
Хлопець уважно глянув в очі побратима і неохоче кивнув.

- Дідько... багато?, - стукнувши кулаком по стіні, запитав блондин, схиливши голову до землі.

- Брати з Бети, - коротко відповів здоровань, явно не бажаючи деталізувати обставини загибелі товаришів, щоб не викликати в друга ще більше відчуття провини, адже всі розуміли, що хлопці були там через порятунок Мисливця. - Потім поговоримо про це, а зараз ходімо, потрібно тебе нагодувати.

Макс незадоволено стиснув пальці, але через мить кивнув, розуміючи, що Іван правий і про такі деталі краще дізнатись в більш спокійному стані, щоб не наробити дурниць.

Як тільки чоловіки вийшли в коридор, Макс підвів очі до мерехтливого світла старої несправної лампи і хапаючись за голову, почав завалюватися на землю.

Перед внутрішнім зором юнака пропливли вже знайомі і нові, але близькі до перших за тематикою, картини.

Темноволоса красуня над озером, її палаючі червоним полум'ям очі, примарні тіні доньок богині... а потім ліс з кам'яним вівтарем на поляні, сотні, або ж навіть тисячі зомбі, простягнута масивна рука і... бібліотека на центральному проспекті?!

- Ну ж бо, прийди до тями!, - Андрій інтенсивно трусив товариша за плечі. - Та що ж це таке!

- Можливо ляпаса йому дай?, - запропонував Іван. - Або давай я...

- Я в нормі, не треба ляпасів, - похитав головою Максим, фокусуючи погляд на друзях, і зрозумів, що він сидить на підлозі біля стіни. - Довго я в такому стані?

- Та ні, одну-дві хвилини, не більше, - відповів здоровань, допомагаючи другу підвестися.

- Ти щось про богиню та ліс шепотів, - вглядаючись в очі товариша сказав худорлявий Іван. - Ще щось було, але я не розібрав... з тобою точно все добре?

- Так, - зітхнув Мисливець і, поміркувавши хвилину, кивнув друзям на двері лазарету. - Ходімо. Мені потрібно вам дещо розповісти...

Через деякий час товариші здивовано розглядали блондина, не знаючи потрібно радіти його словам чи вже варто починати хвилюватися та боятися.

- Цікаво все ж таки, хто саме був на тому зібранні, - обпираючись на спинку ліжка, сказала Поліна, яка прийшла через декілька хвилин після початку розповіді Максима і ультимативно заявила, що не піде нікуди, доки не почує історію юнака.

- А мені цікаво, якщо все сказане дійсно реальне, як наш Мисливець розбереться з ритуалом виклику і кого потрібно принести в жертву, - Іван, на манер командира, почав міряти широкими кроками кімнату, потираючи бороду.

- Мокош, Мара, Сварог... це все боги з древнього слов'янського пантеону, - побарабанивши пальцями по коліну, сказав Андрій і підвівся з підлоги. - Нам би зараз в інтернет залізти і погуглити детальніше про цих богів та обряди, можливо б і про ритуал щось для себе знайшли.