Сутність звіра

Прадавній ліс заполонила темрява, приховуючи яскраві барви молодої зелені та весняних квітів. Він важко зітхав, спостерігаючи за метушнею, яка відбувалась під кронами віковічних дерев... чому вони постійно рухаються, а не насолоджуються плинними хвилинами споглядання вічної краси природи?

Масивний чорний звір біг вперед, втягуючи носом повітря. Для вовка не існувало перешкод, лапи впевнено відштовхувались від землі та повалених стовбурів, кров розганяв адреналін, що дурманив голову передчуттям чогось приємного та важливого. Цей азарт, ця швидкість наповнювали кожну клітину його тіла енергією. Так, неповторні відчуття під час... полювання.

Його зграя залишилась позаду, він розумніший та вправніший за всіх родичів, він отримає все, що забажає… так, яке знайоме відчуття, воно наче прийшло до нього з далекого минулого, можливо, навіть з іншого життя.

Молода косуля зупинилась на хвилину, прислухаючись до руху за спиною, і через мить зникла з лісової галявини, намагаючись врятуватися, ховаючись від звіра.

Він міг би вже смакувати соковитим м'ясом цієї безпорадної істоти, але сам процес полювання п'янив вовка більше за все на світі і він не хотів відмовляти собі в такому задоволенні.

Хоча... що це за взагалі думки... хіба вовки можуть аналізувати свої почуття та відступають від фізіологічних потреб через насолоду? Хм... що з ним не так? Це дивне відчуття, наче раніше все було іншим...

Хижак зупинився на узліссі, прихиливши морду до землі. Здобич потрапила у пастку і для неї це означало справжній кінець.

Косуля перелякано озиралася навкруги, поглядаючи на швидку річку, на берег якої її загнав звір. Загибель... так, тепер вже точно попереду лише смерть.
 

- Віктор, агов, ти спиш?, - Микола штурхонув товариша в плече, намагаючись розбудити його.

- А? Так, задрімав трохи, - брюнет потер кулаком очі і смачно позіхнув, потягуючись. - Ми вже приїхали?

- Так, зараз охоронці перевірять будиночок і зможемо виходити, - кивнув худорлявий бізнесмен. - Круто, що ти дозвіл від того інституту пробив і ми зможемо тут полювати. В заповідниках дичини багато, людей вони майже не бачать, тому й не бояться зовсім.

- Ну, в мене є влада та зв'язки, - хмикнув депутат, покидаючи салон джипу. - До речі, ти коли мені гроші повернеш за дозвіл на перевезення та використання тієї отрути?

- То не отрута, а агрохімікати та міндобрива, - блондин незадоволено махнув рукою, розглядаючи лісовий будинок, що самотньо примостився на узліссі, прихований від людей та усього світу.

- Та яка різниця, все це шкідливе та заборонене, а я тобі документи оформив, що жодна собака не винюхає, чим саме ти свої поля обробляєш, - розсміявся Віктор.

- Так, твоя посада в міністерстві розв'язала нам руки в цьому плані, - посміхнувся бізнесмен. - Гроші будуть після вихідних, там вони в якійсь прокрутці задіяні, все нормально.

- А, ну ок, а то я хотів викупити один невеличкий завод, на сина оформити, щоб в нього вже бізнес свій був, - кивнув брюнет, заспокоюючись.

- На сина? Ти серйозно?, - здивовано вигнув брову співрозмовник політика, обпираючись на автомобіль. - Він ж в тебе ще неповнолітній і наче таким всім не цікавиться.

- Ну, вивітриться ж та дурня з блогами та ютубами з його голови колись, зрозуміє, що для гарного життя гроші потрібні, що татко не завжди поруч буде... а я якраз протестую роботу організації, подивлюсь, що там і до чого, поки він росте, - знизив плечами брюнет і махнув у відповідь охоронцям, які вийшли з мисливського будинку, повідомляючи про його безпечність. - Що ж, пішли святкувати відкриття сезону полювання.

Чоловіки зайшли до хатини, одразу вирушаючи до широкої тераси, яка очікувала на гостей накритим столом та затишною атмосферою природи.

Роззираючись навкруги, брюнет сів за майстерно вирізьблений дерев’яний стіл і потягнув до себе тарілку з гарячими варениками. Смакуючи чудовими стравами і споглядаючи навколишню красу, Віктор чомусь згадав розмову з сином, яка відбулася перед його від’їздом. Він тоді відмахнувся від малого, нервуючи через нісенітниці, які той знайшов в мережі, але зараз все чомусь здалося не таким й безглуздим.

- Тату, а ти віриш в вампірів та перевертнів?, - малий не відривав погляду від смартфону, який політик обіцяв викинути, якщо ще раз побачить в руках своєї дитини за столом.

- Що? Дурниці які, звісно ж – ні, - хмикнув чоловік, продовжуючи розбирати папери, з якими хотів завершити до поїздки з товаришем на полювання.

- Чому?, - спокійно поцікавився хлопчик. – На форумі пишуть, що є певні хвороби, які викликають страх світла та потребу організму в крові, саме це й вважається науково підтвердженим проявом вампіризму, або підвищену агресивність носія, тягу до свіжого м’яса та густий волосяний покрив на шкірі… про легенди та міфи я мовчу, адже казки – це вигадки, хоча статистика говорить про те, що більшість фольклорних переказів та байок виникли на основі певних чинників, які стимулювали зародження міфу, тобто вони завжди мають містити істині факти і тому вірити…

- Так, годі цієї маячні, - перебив сина брюнет, закриваючи папку з документами. – Всі ці інтернет-теорії просто задурюють вам мозок, засмічуючи його непотрібною інформацією. Коли ти вже почнеш думати про справді важливі речі, визначишся з університетом і…

- Я вже сказав, що хочу вивчати історію, - вимкнувши екран мобільного, відповів малий.

Хлопець уважно подивився на батька, очікуючи на його реакцію. Він вже декілька разів намагався переконати свою родину, що його не цікавить бізнес, політика і всі інші дурниці, якими займаються дорослі, але ті розмови були безперспективними і тато відкараскувався від мрій сина, стверджуючи, що він переросте свої нерозумні плани та ідеї.

- Це непристижно і безперспективно, - фиркнув чоловік, почувши від своєї дитини відповідь, яка його не задовольняла. – Перед тобою відкритий весь світ, я можу влаштувати тебе в будь-який університет нашої країни, та що там нашої… ти можеш обирати серед європейських вузів! На твоєму місці мріяв би опинитися будь-хто, а ти забиваєш голову дурницями і розповідаєш мені байки про перевертнів.