Мітка Смерті - 3

- Що нам тепер робити? Ми загинемо?, - тихо запитала Світлана, після паузи.

- Не знаю, можливо, - знизив плечами Олександр. - Зараз спробуємо захистити себе. Можливо тут ще залишились нормальні приміщення з символікою. Якось же священники могли знаходитися на території проклятої землі, коли село ще було живим.

Всі перезирнулися і почали досліджувати церкву більш детально.

- О, тут вхід якийсь є, - зрадів Петро, сіпнувши двері на себе.

В цей самий момент з невеличкого приміщення на нього кинулась така ж істота, як ті, що друзі бачили на кладовищі.

Хлопець закричав, відбиваючись від монстра голіруч, намагаючись при цьому захиститись від гострих зубів, так як палиця випала з його рук, тоді коли його повалили на підлогу. Дівчата також почали кричати, відсапуючи назад до входу.

- Тримайся, - вигукнув Олександр і побіг до товариша.

Юнак спробував встромити осику в бліде тіло істоти, але палка була занадто тупою і нічого не допомогло.

Алекс з розпачом штиркав монстра своєю зброєю і зміг таки пробити шкіру упиря в районі шиї. Він відчув як слизька плоть пропускає в себе деревину і осика починає пульсувати в руках, сповільнюючи опиря.

Істота страшно заверещала і різко розвернулася до нападника, розмахуючи гострими кігтями. З її горла текла темна субстанція, густим кисілем сповзаючи по світлій шкірі. Породження темряви хрипіло, виприскуючи на підлогу свою дивну кров, але не припиняло при цьому спроби все ж таки дотягнутися до молодиків.

Осика Алекса зламалася навпіл, через різки рухи упиря, і хлопець відскочив в сторону, захищаючись від довгих кігтів пораненого.

Петро, як тільки немертвий переключив свою увагу на іншого, відповз подалі і підвівся на ноги, підхопивши свою палицю. Хлопець з криком побіг на монстра, стиснувши осику на манер піки.

Більш загострений кінець гілки та гарний розбіг допомогли юнаку і палиця в цей раз все ж таки увійшла в тіло істоти в районі серця. Молодик завмер, не розуміючи чи його маневр був вдалим чи ні, так само на секунду затихла й поранена істота.

Через мить, опир вигнувся назад, ще раз голосно скрикнув і, повільно повертаючись до Петра, завалився на підлогу.

Олександр підійшов до тіла істоти і декілька разів обережно торкнувся до нього миском свого черевика.

- Воно мертве?, - поцікавився Петро і хлопець невпевнено кивнув. – Дідько, я думав, що не влучив у серце і ця тварюка мене зараз буде рвати на шматки.

В цей самий момент щось важко грюкнуло в двері центрального входу. Ще раз... і ще...

- Вони нас знайшли, ми тепер у пастці, - блондин підпер двері до кімнати, з якої вискочив монстр, і подивився на Алекса. - Що тепер?

- Не знаю, нам би ще десь святу воду знайти, але де взяти хоча б один хрест для її освячення, гадки не маю, - зітхнув брюнет.

- В мене є, - Світлана зняла з шиї ланцюжок зі срібним хрестиком і передала його товаришу. - Підійде?

- Ого, ти ж наче пентаграму раніше носила, - здивовано поглянув на дівчину Петро. - Казала, що вся релігійна атрибутика не для вампірес.

- Мама переконала, що я помилялася, - знизила плечами блондинка.

- І це дуже добре, - посміхнувся Олександр, подякувавши за хрестик. - Так, тепер давайте залишки води, які знайдете.

Товариші закивали і почали збирати до купи всі пляшки з водою та алкоголем, які змогли найти.

- А вино норм підходить для заклинання?, - поцікавилася Марина, розглядаючи залишки напою в скляній тарі.

- Не знаю, - знизив плечами Алекс. – Я раніше не чаклував навіть над водою, тому можемо спробувати.

- Лесандр, тут якась кам'яна чаша в кутку і в ній є вода, - сказав один з юнаків. - Підійде?

- О, супер, - кивнув брюнет. - Ми там десь пакет зі сміттям забирали, витягуйте пляшки.

- Хм, тоді я краще і цю звільню від залишків, якщо в нас тепер є багато води, - білявка вилила вино і передала ємність брюнету.

Поки товариші шукали тару для води, Олександр почав шепотіти слова молитви на латині, якими ще його пращури просили у всіх сил освятити воду та землю, для захисту від зла і темряви. З останніми звуками короткої молитви хлопець опустив натільний хрест у рідину і готовий був заприсягтися, що побачив як на декілька секунд вона засвітилася.

- Звідки ти знаєш такі тексти молитов?, - Марина повернулася ще з однією порожньою пляшкою і здивовано розглядала хлопця, який з кожною хвилиною дивував її все більше.

- Бабуся колись навчила, - хмикнув Алекс, наповнюючи пляшку від вина освяченою водою.

- Хм, мене моя вчила пиріжки пекти, а в тебе магічні тексти вивчають в родині, - здивовано вигнула брову дівчина.

- Я не…, - юнак не знав, що саме мусить відповісти на ці слова, щоб не налякати красуню.

- Все гаразд, ти не мусиш виправдовуватися, - Марина посміхнулася і пішла до Артема, який охороняв центральний вхід.

Алекс задумливо провів білявку поглядом і поринув в свої думки.

Після зустрічі з незнайомкою розрізнені спогади з дитинства почали все активніше заповнювати свідомість молодика, який весь цей час намагався їх систематизувати. І серед нової-старої інформації було досить багато такого, що викликало здивування та занепокоєння, як от наприклад текст молитви, яку він чомусь знав досконало.

- Так, тепер чекаємо, сподіваюсь нам все це не знадобиться, - сказав Олександр, роздавши ємності з водою товаришам.

- Хіба ці монстри відступляться добровільно?, ‐ здивовано запитала Світлана.

- На світанку, коли проспіває третій півень, всі немертві ховаються, - кивнув юнак і почав замовляти пляшки з мінералкою, так само, як зробив це з кам'яною чашею.

Стук в двері продовжувався, молоді люди навіть почали звикати до нього, переконавши себе, що захист храму втримає монстрів.

Раптом підлога затріщала і з утвореної тріщини почав вилазити опир, дряпаючи дошки кігтями.

- Дідько, а цей звідки взявся, - Петро щосили жбурнув пляшку в істоту і всі з подивом побачили як її тіло починає плавитися, наче від сильнодіючої кислоти. - От же ж, працює!