Болотяний рай

- Фантастичне місце! Ти знайшов справжній рай на Землі!, - товариш поплескав Григорія по спині і обперся на перила мансарди, роззираючись навкруги.

- Так, і це лише початок, тут буде все, про що може мріяти людина, - блондин задоволено посміхнувся, радіючи ще одному позитивному відгуку про свій проект. - Ми розробили архітектурний план, в якому сучасне технологічне місто гармонійно поєднається з природою. Уяви собі автоматизовану систему обслуговування та захисту, автономні джерела відновлювальної енергії, які задовільнять будь-які потреби містян і при цьому навколо майже дика природа. Тут буде дуже класно, раджу швидше купувати будинок неподалік від мене.

- Угу, я чув твій виступ сьогодні, - кивнув чоловік, потягуючи дороге шампанське зі свого келиха. - Ти реально крутий і певно грошей на цьому всьому добряче заробити зможеш.

- Є таке, - хмикнув Григорій, згадуючи свою зустріч з представником великої європейської компанії, яка запропонувала розширити його проект і вже почала вкладати в нього інвестиції.

Звісно все було не так ідеалістично, як здавалося стороннім, одні проблеми з зеленими захисниками чого варті були, але гроші та зв'язки вирішують все, і знайомі політики вже давно закрили всі спірні питання з природоохоронними організаціями.

По сходах хтось піднявся і через мить до співрозмовників приєдналася симпатична дівчина, яка так сподобалася блондину на самому початку презентації його котеджного містечка... як же ж її звати... Марія... Надія... Аліна...

- Привіт, хлопці, сумуєте?, - красуня обперлася на перила біля Григорія, зазираючи йому в обличчя. - Пане Любарський, так що щодо приватного інтерв'ю?

Точно, вона ж журналістка... але як її все ж таки звати?! Можливо Поліна... чи Ірина...

- Пані... емм, - почав було Григорій.

- Давайте просто Поліна, мені так зручніше, - посміхнулася дівчина.

- Так, звісно, Поліна... я з радістю відповім на всі ваші запитання, - чоловік перехопив тендітну руку своєї співрозмовниці і галантно поцілував її, з задоволенням помічаючи, що його друг тихо покинув балкон і повернувся на перший поверх.

- О, Ви такий романтик, лицаря в наш час знайти проблематично, а заможного і перспективного лицаря, навіть в минулі часи, не завжди знаходили, - красуня знову заусміхалася, розправляючи зачіску.

- Вам тут подобається?, - Григорій обійняв дівчину за плече і розвернув її до лісу, вздовж якого вже було побудовано перший ряд котеджів.

- Так, чарівне місце, - кивнула Поліна, притискаючись ближче до блондина. - Як я зрозуміла, Ви стали першим мешканцем свого містечка? Тут ще нікого немає?

- Так, - кивнув чоловік, розглядаючи свої володіння.

- Не страшно тут наодинці?, - тихо поцікавилася журналістка.

- Ще не знаю, сьогодні перша ніч, - прошепотів блондин, повертаючи голову до красуні, і обережно поцілував її. - Можемо перевірити вдвох і обговорити все... за сніданком. Запрошую Вас насолодитися казковим світанком в цілковитій тиші і гармонії цього місця.

- Залюбки, - хмикнула жінка і обвила шию кавалера руками, припадаючи до його губ з новим поцілунком.

На першому поверсі грала запальна мелодія, гості шуміли та веселилися, далекий шепіт лісу тонув в цих різких звуках, зорі миготіли яскраво та невимушено, а поруч з ним була гаряча красуня, яка так добре цілується... Григорію здавалось, що він знаходиться на вершині світу і от-от заволодіє ним повністю.

Коли Поліна пішла до фотографа, щоб повідомити, що поїде додому пізніше, блондин затримався на балконі, перед тим як вийти попрощатися з гостями.

- Гарне місце, - поруч з чоловіком несподівано пролунав голос, хоча він був впевнений, що не чув, щоб хтось підіймався сходами.

- Так, дякую, - Григорій здивовано розглядав високого брюнета, який невимушено обпирався на перила, потягуючи... каву? Хм, як так, наче ж теплі напої ніхто не готував, та й горняток таких в будинку теж не було...

- Дуже дивно, що Ви обрали для свого проекту саме це місце, - продовжив незнайомець. - Стільки легенд про згубні болота переповідають місцеві, але Вас це не зупинило.

- Та, що мені ті казки, - махнувши рукою, розсміявся блондин. - Ціна на ділянку була низькою через тип місцевості, а висушити болота - це взагалі не проблема.

- Але ж зона раніше була заповідною, - вигнув брову брюнет.

- Ні, моя ділянка просто проходить впритул до заповідника, - похитав головою Григорій і примружився. - А Ви не з цих зелених захисників, які стільки мені нервів зіпсували?

- Не з них, але теж люблю природу, в якійсь мірі, - хмикнув незнайомець. - Знаєте, вона ж може бути не лише чарівною, але й сердитою, якщо її ображають. А Ви знищили болото, в якому хтось жив і...

- Годі Вам, я теж люблю природу, ліс ми майже не пошкодили, а те болото лише заважало, - перебив співрозмовника Григорій, вважаючи всі ці розмови пустими. - Планетою правлять люди, а не якісь там жаби та комахи з болота. Знайдуть собі іншу домівку, а тут тепер будуть жити ті, хто відвоював собі цю територію.

- Цікава теорія і погляд на життя, але я не про дрібних істот говорив. На таких болотистих ділянках та біля них живуть болотяники, нічки, потерчата, лісавки..., - хмикнув брюнет, допиваючи каву, і зазирнув в очі чоловіку, який саркастично посміхався, не сприймаючи його слова. - Що ж, моя справа попередити, а вирішувати, звісно ж, лише Вам.

- Дякую. Але я не вірю в надприродних істот та інші казки, - блондин жартівливо схилив голову, а коли підвів погляд до свого співрозмовника, то його поруч вже не було. - Чортівня якась...

Через деякий час Григорій забув цю дивну розмову та незнайомця, якого більше не бачив. Чоловік тепло попрощався з гостями, які швидко роз'їхалися, і господар залишився наодинці з чарівною журналісткою. Молоді люди нарешті розслабилися і змогли повноцінно насолодитися компанією одне одного.

- Щось спати зовсім не хочеться, - Поліна виводила тонким пальчиком нехитрі візерунки на торсі свого нового коханця.