Той, хто прокладає шлях - 3

Вітер певно повністю виснажився, після приходу Стрибога, і в природі запанував спокій, в цілковитій тиші все виглядало так нерухомо, наче штучно створений ідеальний пейзаж.

Самотній мандрівник, який вирушив за допомогою, був впевнений, що жодна травинка навколо нього не ворушиться і весь навколишній світ спить... чи може зачаївся, очікуючи на щось.

Хмари на небі також завмерли, наче на картині, і інколи здавалося, що це велетенські вітрильники плавно похитуються на хвилях могутнього океану, в якому віддзеркалюються зорі.

Олег швидко спускався в низовину вздовж річки і майже впевнився, що його єдиним мовчазним супутником є місяць, що виблискував яскравою срібною монетою на небосхилі, коли, біля розваленого містка, раптом почув знайоме кумкання-плач.

Хлопець завмер на місці, ховаючи мобільний до кишені. Без світла, на самоті, ще й в темряві, залишатись не хотілось, але слова-попередження проводжатого міцно засіли в голові, примушуючи перестраховуватись навіть в таких дрібницях.

За останню добу стільки всього сталося і світ міфічних істот та проявів сил природи став аж занадто реальним... світ, про який чоловік майже нічого не знав, саме через це потрібно враховувати всю інформацію, яку він встиг запам'ятати за цей час.

З гори, вздовж стежини, почали рухатися маленькі вогники-світляки, направляючись до річки. З кожною секундою їх ставало все більше, здавалось, що вони з'являються з нічого, просто виникаючи в повітрі і підлаштовуючись під розмірений рух своїх братів.

- Потерчата... ні, не може їх стільки ж тут бути, - прошепотів брюнет, тихо відступаючи подалі від води.

Перші вогники, які досягнули водної артерії, почали перетворюватися на чарівних прозорих дівчат, які з дзвінким сміхом кружляли над річкою, наспівуючи тиху пісню.

Серед натовпу примарних видінь Олег помітив два слабких вогники, які частково нагадували несформовані дитячі тіла, видовжуючись в тонкі світлові нитки зверху та знизу, саме від них йшов той дивний звук, який чоловік вже неодноразово чув. Так... це були ті самі світляки, які виходили до них ввечері.

Брюнет зрозумів, що його не помітили, і ніяк не міг визначитися, варто йому зачекати завершення цих дивних танців, так як його не бачать через те, що він стоїть тут нерухомо, чи все ж таки спробувати повільно піти далі.

Розмірковуючи про свої подальші дії, чоловік розглядав казкових красунь і раптом усвідомив, що вогники-потерчата бояться своїх супутниць, відсапуючись від кожної, що підлітала до них і торкалася своїми тонкими пальцями. В момент контакту потерчата починали сильніше миготіти... так, вони тремтіли і боялися цих дотиків! Певно нявки, чи хто це зараз тут танцює, витягують з дітей енергію, підживлюючись нею, і роблять їм боляче.

Усвідомлення цієї страшної істини підштовхнуло Олега до необдуманого вчинку.

Хлопець кинувся вперед, намагаючись відігнати інфернальних створінь від душ дітей.

- Геть, нечисть... кому сказав, геть від них! Не чіпайте, - молодик розмахував руками, а здивовані нявки дивилися на ненормального смертного, що вирішив порушити їх відпочинок. Мало того, перші красуні, які вже отямилися, почали плавно рухатися в його сторону, протягуючи до брюнета руки.

Розуміючи, що його крики не допомагають, Олег зробив перше, що прийшло на той момент в голову, він почав перехрещувати істот, голосно читаючи шматки молитов, які приходили в голову. Проводжатий сказав, що перехрещування вважалось своєрідним символом-оберегом, тобто воно має діяти, якщо увійшло в народні міфологічні перекази.

Нявки відсахнулися від ненормального, який намагався відігнати їх, завмираючи подалі від нього, над самою поверхнею води.

Раптом зі скель почали виринати темні тіні, які створювали потужні потоки вітру. Деякі з них пірнули в річку і утворили водяні смерчі, що потягнулись до водяниць, затягуючи їх до себе.

Дівчата почали кричати і розлітатися в різні боки, деяким вдавалось втекти, але більшість розчинялися під руйнівним впливом тіней, що вплітались в їх прозорі тіла, розриваючи на шматки примарну плоть.

Олег відсапнувся назад, не знаючи дякувати новим учасникам дії чи боятися їх і втікати подалі. Хлопець запнувся об камінь і впав назад.

Раптом одна з тіней кинулась до нього.

- Дідько, - стиснувши зуби прошипів Олег, прикриваючи обличчя рукою, в очікуванні удару. Але пройшла мить, друга... і нічого не сталося.

- Щось ти племіннику зовсім слабкий ще, - хмикнув хтось поруч з чоловіком і брюнет, обережно прибравши руку, подивився на високого статного чоловіка з широкими плечами та блакитно-білими сполохами в очах.

- П-племін..., - здивовано спробував повторити Олег.

- О, ці бісові доньки тебе ще й налякали добряче, - хмикнув дядько, протягуючи руку юнаку. - Вставай, вони вже нічого поганого не зроблять.

- Дякую, - брюнет з острахом прийняв допомогу і полегшено зітхнув, підводячись на ноги, коли зрозумів, що знищувати його не планують.

- Я - Сівер, сила холодного вітру, якщо тобі так буде зручніше, - посміхнувся здоровань. - Пощастило тобі, що я зі своїми помічниками за батьком з цікавості вирушив, перед тим як відступати на північ, і затримався тут, побачивши, що ти покинув ту хатину.

- Сила вітру? Ви - син Стрибога, - з розумінням кивнув молодий чоловік.

- Так, інколи мене називають богом, інколи демоном, зараз частіше одним з обличь Пазузу, в образ якого південно-східні народи об'єднали мене з моїми братами… так, уяви собі, залишились ще деякі групи, які вірять в нас і прихиляються перед міццю стихій... правда вони нас теж до демонів прирівняли, але то таке, - кивнув Сівер, махнувши рукою. - Ми ж не поринули в довгий сон з старшими родичами і залишились серед людей, щоб підтримувати природу, тому логічно, що з старим пантеоном нас вже не пов'язують.

Хоча, знаєш, є й позитивні моменти з нашого братання з демонами, Самаель прикликав всіх на протистояння знищенню світу, щоб ми захистили право на своє існування, і моя зацікавленість діями батька зараз може допомогти переважити прямолінійне налаштування старих і ми отримаємо все ж таки ще одного союзника.