Мавка

Андрій щосили стискав кермо і вглядався в дорогу перед собою. Ніч ніяк не хотіла поступатися правами слабкому світанку, що вже жеврів на лінії горизонту. Дерева темними примарами охороняли спокій дороги, незадоволено спостерігаючи за швидким рухом нічного гостя, що наважився потривожити сон місцевих представників флори та фауни.

- Тільки б встигнути, - шепотів чоловік зблідлими губами, повертаючись подумки до подій, що сталися декілька років тому та дивного видіння, яке прийшло до нього уві сні.

Весна давно розквітла та дарувала радість всім містянам, які після роботи поспішали до скверів та парків, щоб насолодитися ароматами яскравих квітів та теплом.

Для чоловіка ця пора року вже давно асоціювалась з чимось чародійним та сумним, яке було відголоском минулого, що темним містичним клубочком засіло в глибині його душі, не бажаючи відпускати.

З самого вечора на серці Андрія залягла якась важка, надприродна туга. Чоловік відмовився від зустрічі з друзями, яку вони запланували ще місяць тому, коли улюблений кінотеатр тільки анонсував вихід нової серії гостросюжетного пригодницького фільму, не зміг, та й не захотів, сконцентруватися на активній онлайн-грі та плинних обговореннях нових подій у соціальних мережах, навіть з батьками довго розмовляти не було бажання, хоча ж ще тільки вчора йому було дуже цікаво, як вони відпочивають на теплому узбережжі Червоного моря, саме тому він засипав маму повідомленнями в месенджері та вимагав нових яскравих фотографій, які тато так любив робити під час нових екскурсій.

Андрій не розумів, чому йому так неспокійно та важко і… чому так хотілось все покинути та поїхати у село, в якому раніше жила його бабуся і де він провів найщасливіші роки свого дитинства.

Саме там, навесні, декілька років тому, під час відпустки, яку він вирішив провести в рідних місцях, з ним трапилася незвичайна пригода, що пізніше неодноразово згадувалася з сумною посмішкою на обличчі.
 

- Андрійку, ану сходи до лісу за ведмежою цибулею, а то сил вже не знайду сама йти, а вона цілющі властивості має, салатику тобі заколотити зможу, якщо принесеш, - бабця тепло посміхнулася онуку, ховаючи лукаві іскорки в погляді.

- А хіба та лавурда вже проросла? Тепло ж пізно прийшло в цьому році, - хмикнув юнак, завершуючи ремонт стільця і обережно складаючи дідові інструменти до скриньки.

- Ну, не знаю, але Марічка ще з годину тому до лісу побігла, сказала, що на галявині біля старої криниці хтось ту цибулю збирав вже, - знизила плечами бабуся, нишком поглядаючи на чоловіка.

Андрій завмер на мить і пришвидшився, за одну хвилину завершивши прибирання робочого місця.

- Емм, то я тоді теж схожу, що ж ми без лавурди будемо цьогоріч чи що?!, - хлопець кинувся до дверей.

- Стій, хоч торбину яку візьми, - окликнула його бабуся, починаючи посміюватися з онука, який вчора так жваво розпитував в неї про Марічку, що нарешті приїхала з заробітків додому.

- Ой, так, звісно, - Андрій кивнув і відчув, що починає червоніти.

Декілька років тому молодь почала знову спілкуватися, після довгої перерви. Вони були знайомі з перших років життя, в дитинстві бавились разом з ватагою малих бешкетників, досліджуючи околиці села… але та зустріч була іншою.

Молодий чоловік наче вперше побачив красуню-сусідку і вона зачарувала хлопця своєю вродою, яка якраз розквітла і приваблювала юнаків, так як аромат медової польової квітки притягує до себе бджіл. Тоді здавалося, що все життя попереду, молоді люди якраз вступили до університетів і плекали грандіозні плани на майбутнє. Їх стосунки були спонтанними, гарячими та пристрасними, як і саме літо... і так само швидко минули, наче розвіялись від подиху холодного осіннього вітру.

Андрій закінчив університет, переїхав до столиці і влаштувався працювати на омріяну посаду в перспективній європейській компанії. Часу на особисте життя та відвідування родичів в нього майже не залишилось і з дівчиною він більше не бачився, хоча неодноразово жалкував, що не зізнався їй в своїх почуттях.

І от нарешті їх шляхи знову привели обох у рідне село, натякаючи хлопцеві на можливість виправити помилки минулого, адже дівчина також не знайшла своє щастя за ці роки і для них все ще може змінитися.

Ліс зустрів Андрія прохолодою та містичною сивою імлою, яка тінями віковічних дерев приховувала це місце від зовнішнього світу.

Юнак поспішив до старої криниці, яка взялась незрозуміло звідки посеред лісу і стояла там так давно, що її такою ж пам'ятали всі старожили їх села.

Подейкували, що колись в лісі стояла невеличка дерев'яна хатинка відьми, яку боялись всі місцеві і до якої звертались в скрутну мить за допомогою та розрадою. Жінка жила там досить довго, а потім зникла і ніхто не знав куди вона поділася. Хтось з селян наважився зазирнути до хатинки і одразу ж розніс селом новини про страшні знахідки, серед яких були не лише трави, розвішені під стелею по всьому будиночку, але й сушені кажани, мертві жаби та миші.

Після наради селяни вирішили спалити те лихе місце, щоб темна чародійка більше не повернулася до їх лісу. За оповідками так і сталося, а стара криниця, яку неодноразово руйнували, через деякий час знову стояла такою ж, якою була на момент зникнення відьми.

Через всі ці моторошні байки те місце вважали проклятим і лякали ним дітей. І, звісно ж, саме через це вся молодь потай бігала туди в пошуках містичних скарбів старої чародійки… ну і на побачення.

- Марічко, агов, Марічко, - Андрій став посеред невеличкої галявини, вперши руки в боки, і озирався навколо, намагаючись побачити свою подругу.

- Чого так кричиш, - скрипучий голос примусив хлопця здригнутися, таким несподіваним та неприємним він був. - Не докличешся вже, не старайся.

Поруч з молодиком стояла стара жінка, скручена від довгих років життя, сива та щербата.

- Вибачте? Тобто не докличуся?, - Андрій почав напружено розглядати стару, яку раніше ніколи не бачив.