Белтейн

Високо в небі миготіли зорі, пошепки розповідаючи світу стародавні легенди про зародження життя на цій дивовижній планеті та його розквіт. Духмяні трави та ніжні квіти, які трішечки задрімали вночі, дурманили голову своїми ароматами. Ліс принишкнув, спостерігаючи за містерією, яка відбувалась на просторій поляні навколо багаття.

Самаель також стояв, затамувавши подих, прихований від навколишнього світу густою темрявою, і дивився на танець, яким вітали повноцінний прихід Весни та перехід до теплого Літа його відьми.

Гнучкі тіла рухались під владою первісної сили, яка наповнювала жінок світлом та енергією. Ніжні та глибокі голоси виводили пісню, яка задавала темп. Хоч жодного музичного супроводу не було, але здавалось, наче повітря навколо бринить, підлаштовуючи навколишній простір під коливання, які створювала потужна енергетика Ковену.

Темп збільшувався, відьми розімкнули коло і, скинувши довгі сорочки, почали стрибати через невеликі вогнища, які горіли на вершинах пентаграми, навколо центральної ватри.

З давніх часів ніч початку Белтейну вважалася священною, в цей час зароджувалося життя, яке дарували Природа та сама суть Світу. Границя між світами в Вальпургієву ніч стає тонкою і, разом з духами предків, пропускає до живих стародавні сили природи та могутніх богів, які спали, очікуючи на свій час.

Вогонь - це першоджерело енергії, яке символізує Сонце. Жіноча енергетика Ковену - аналогія Води, яка разом з Вогнем створила наш світ і зародила життя на Землі.

Пісня почала перетворюватися на хаотичні звуки, які сторонньому здалися б незрозумілими і нелогічними, але Самаель знав, що відьми так відганяють зло від Світу, просять у давніх сил очищення для тіла та душі від темряви і скверни, які могли заволодіти ними довгими зимовими ночами.

Голосніше... ще голосніше... ліс відповідав відьмам криком сполоханих птахів і незадоволеним скрипом старих дерев. Тіла звивались в світлі вогняних сполохів, перемішуючи в дивний коктейль яскраві іскри природної магії та багаття.

Мить... і всі жінки одночасно впали на землю і затихли... разом з ними замовчав і ліс.

В душі сформувалась впевненість в тому, що Ковен з природою був одним цілим, яке діяло інтуїтивно, без потреби в додаткових знаках чи роз'ясненнях. Відчуття звукової порожнечі було таким неочікуваним та сильним, що здавалось нереальним і хотілось перевірити чи не заклало випадково вуха, адже таких різких перепадів в звичайних умовах не буває.

Біля центральної ватри повільно підвелася верховна відьма, знову починаючи тихо співати. Разом з чародійною мелодією знову почав прокидатись навколишній світ.

Жінка підійшла до високого стовпа і, взявши в руки яскраву стрічку, почала обходити його, накручуючи барвисту змійку полотна на дерево.

Одна за одною почали підійматись й інші учасниці весняного шабашу, повторюючи при цьому дії верховної.

Самаель посміхнувся, побачивши як яскравіше замиготіли зорі і чорна тінь втягується в травневий стовп, що символізував смерть-сон холодної баби Калех-зими, яка всього декілька місяців тому прийшла морозною красунею на землю, направляючи свою енергію на заспокоєння природи, щоб та могла відпочити перед початком нового року та ще одним циклом розквіту та зародження життя. Так, дуже постаріла і змарніла Зима, витратила свою силу, їй тепер також потрібен відпочинок.

І ось стрічки обплели високий стовп, чоловіча та жіноча основи вищих сил, які символізують Сонце, поєдналися в єдине.

Жінки вдягнули сплетені заздалегідь вінки і понесли на вівтар дарунки для Мокош, щоб задобрити її. Молоко, мед, квіти... так, все вірно, матір-природа любить все чисте та ніжне, як і вона сама.

Поки верховна відьма читала обрядові слова, навколо дівчат кружляли прозорі духи-берегині, супутниці богині родючості, які, подарувавши кожній з Ковену невагомий поцілунок у скроню, зникали, розчиняючись в повітрі.

Ось і ця частина ритуального святкування завершилася, відьми вирушили до заквітчаної арки, запаливши свічки від центрального вогнища.

Що ж... ось тепер і його час прийшов.

Самаель ще раз посміхнувся, почувши перші слова виклику, і зробив крок вперед. Зараз він наділить Ковен підсиленням магічної енергії і зможе забрати свою красуню додому.

Чарівна відьмочка, про яку думав демон, наче відчула його присутність і повернула голову в бік лісу. Очі Вікторії ще зберігали відблиски магічного полум'я і притягували Самаеля наче магніт.

Крок... ще один крок... він має розчинитися в повітрі і вийти з арки, як завжди… але чомусь ні сил, ні бажання це зробити немає. Що таке?!

Рухатись ставало все важче, навколишній світ почав затягувати густий молочно-білий туман. Образи багаття та Ковену розмилися, простір плинно заколихався, наче вода, по якій пішли кола від кинутого в неї каменю.

- Що це..., - Самаель завмер, напружено озираючись навколо.

Оточуючий пейзаж змінився. Все зникло, з усіх сторін до чоловіка тягнувся лише густий туман, який то ластився до нього білим кошеням, то полохливо відсапувався в сторону, наче полохлива пташка.

- У мене для тебе повідомлення, - прямо перед брюнетом, виринаючи з завихрень білого марева, з'явився високий молодик з зеленою гілкою в руках.

- Сімаргл?, - Самаель здивовано вигнув брову, розглядаючи бога-вісника. - Ви ж наче всі розчинилися в природі, вирішили заснути після початку нової епохи та відходу волхвів, і проявляєте себе лише в її стихіях та силі.

- У мене для тебе повідомлення, - спокійно повторив блондин, ігноруючи слова демона.

- Що ж... я тебе слухаю, - кивнув чоловік, розуміючи, що старих богів-природників важко збити з ритуальних дій та фраз і, поки красень не завершить свою місію, то розпитати в нього про всі ці метаморфози буде нереально.

- Ми прокинулися із завершенням Ночі Сварога і побачили все зло, яке принесло Землі людство, - сказав Сімаргл. - Прийшов час звільнити планету від тих, хто її нищить.