Частина 5 «Новий світ»

Вже кілька тижнів степові вершники на чолі з Тертуліаном та Амізоком охороняли браму Залізних островів, та ворога все не було. Лише поодинокі, невідомі, що з’являлися на островах. Розвідувальні загони, що вирушили до порту так і не повернулися. Селяни, які залишилися на острові, почали втікати до степів, лише чоловіки залишилися захищати браму. Одного дня Амізок вирішив зробити ще одну розвідувальну вилазку пізно вночі, взявши з собою лише Тертуліана. Вершники їхали в напрямку порту, минаючи порожні селища. Разом зі світанковими променями з’явилися обриси найбільшого порту Залізних островів. Вершники зупинилися. Навколо не було нікого.

- Що далі? Поїдемо до порту? - злізши з коня, запитав Тертуліан.

- Потрібно оглянути його, ми ж не можемо повернутися з порожніми руками.

- А раптом там пастка? Адже ніхто з моїх вершників так і не повернувся.

- Нам все одно потрібно все дізнатися. Краще загинути в бою, ніж чекати невідомого. Залазь на коня, увірвемося до порту.

Ворота виявилися відчиненими, тому вершники з легкістю до нього потрапили. Всі будівлі виявилися порожніми, жодного натяку на захоплення та жодних слідів розвідувальних загонів, що сюди направлялися. Лише дивне передчуття вказувало на небезпеку.

- Щось тут занадто тихо і порожньо, - тихо промовив Амізок, зазираючи у чергове вікно, - Навряд тут ховається засідка.

- Раптом тут щось інше? Якийсь маг чи щось подібне? - Тертуліан вдивлявся у сторожову вежу, що стояла неподалік. - Нам потрібно піти до вежі, там хтось є.

- Чому ти так думаєш?

- У вікні хтось з’являвся. Нам туди!

Вершники їхали до вежі, аж раптом перед ними з’явився вовк. Коні запанікували, та все  ж не втекли. Амізок вже натягнув тятиву, як вовк зник і з’явився позаду. Тертуліан встиг запустити списом, та ціль знову зникла. Через мить з’явився ще один, значно більший за своїх попередників.

Звір одним стрибком дістався до Амізока і запустив кігті в його коня. Вершник впав на землю, впустивши свій лук. Вовк розривав своїми кликами плоть ще живого коня і невпинно дивився на людину.

Амізок дістав меч та підвівся на ноги, але ворог зник, разом з розірваним конем. Він озирнувся в пошуках Тертуліана та його ніде не було. Натомість з’явився лицар з великим дворучним мечем. Він повільно йшов вулицею. Амізок підняв свій лук і прицілився.

- Облиш його! - прокричав йому Тертуліан, стоячи у дверях вежі. - Біжи сюди, тобі його не вбити.

Амізок все ж вистрілив, хоча і безрезультатно, стріла  не спинила лицаря. Зрозумівши це, Амізок відразу побіг до вежі. Зробивши кілька кроків, лицар стрибнув і в польоті перетворився на великого вовка, що побіг за своєю жертвою. Тертуліан вистрелив з лука, стріла пролетіла біля вуха втікача і влучила в пащу звіра, що вже був зовсім поряд. Вовк впав мертвим, просунувшись по інерції по землі, та за мить тіло розвіялося мов дим, а на його місці з’явився чоловік в одязі степових вершників з луком у руках. Щойно Амізок захлопнув за собою двері, в них влучила стріла.

- Що це було? - запитав він, тримаючи двері. - Якийсь маг?

- Скоріш за все, - Тертуліан закрив двері на засув, - От тільки як нам його вбити? Я в нього точно влучив. Він не міг вижити.

- Потрібно забарикадувати двері, щоб він не увірвався.

За хвилину двері утримували два столи та кілька скринь, що стояли в кімнаті. Вершники піднялися сходами на вершину вежі.

- Де він? - запитав Тертуліан, дивлячись вниз. - Ти його не бачиш?

- Він стоїть на даху. На будинку навпроти! - Амізок розвернув співрозмовника і вказав на чоловіка, що стояв на даху. - В нього в руках лук!

- Що він там робить? Що він задумав?

- Я не знаю, але нам потрібно якось вибратися звідси, попередити решту.

- Щось вигадаємо, а доки слідкуй за ним, а я обшукаю вежу. - Тертуліан спустився з даху.

Сонце наближалося до зеніту, Амізок все ще спостерігав за невідомим чоловіком, котрий з’являвся на дахах будинків, зникав і з’являвся знову. Тертуліан підійшов до Амізока:

- Потрібно якось втікати звідси, прорватися за місто.

- Гадаєш, в нас вийде? Ми не знаємо як його вбити чи хоч якось зупинити.

- Коли я в нього влучив, він перетворився з вовка на людину і перетворення зайняло лише мить. - Тертуліан підвівся і поглянув на невідомого, що стояв біля входу у вежу. - Я знаю як нам врятуватися.

- Так порадуй і мене.

- Вулиця, якою ми їхали і яка веде до воріт, майже не має поворотів ми зможемо нею втекти.

- Він нас так просто не відпустить!

- Ми розділимося. Один з нас буде його обстрілювати, а інший бігти до укриття.

- Все одно інших ідей немає. - Амізок підвівся і похлопав співбесідника по плечу, - Один раз вмирати, тож ризикнемо.

Тертуліан прочинив вхідні двері і визирнув: невідомий стояв на даху одного з будинків.

- Ти готовий стріляти? - запитав вершник.

- Так! - Амізок вибіг з вежі і прицілився. - Біжи!

Тертуліан побіг вулицею. А Амізок стріляв з лука в невідомого, котрий вже спускався з будинку. При кожному влучанні ворог розвіювався, мов дим, і з’являвся знову  в новому образі і зрештою, на шляху Тертуліана стояла істота з з ногами вовка, тілом людини та головою бика. Ворог кинувся в атаку, долаючи відстань великими стрибками. Амізок намагався влучити в нього, та жодна стріла не  досягла своєї цілі. Невідомий майже доторкнувся до голови Тертуліана, та той устиг ухилитися і нанести удар мечем – ворог перетворився на дим, за мить в диму почав проявлятися силует людини. Тертуліан наніс ще один удар, котрим розвіяв постать і побіг  далі вулицею. Невідомий зник з поля зору. Амізок біг слідом з вершником. Озирнувся – ворога ніде не було.