Частина 3 «За горами…»

В темній кімнаті, освітленій лише місячними променями, що проникали крізь вікно, сидів Мандрівник.

- Все не спиш ночами? Совість не спить? - почувся голос в темряві.

- Мисливець? – запитав Мандрівник, не відводячи погляду від вікна, - Нарешті вирішив зустрітися?

- Не хотів з’являтися перед твоїми супутниками, - до вікна підійшов Мисливець: вище середнього зросту, в легких залізних латах, місячне світло освітило його обличчя і молочно білі очі, - Їм не варто всього чути, вони навряд зрозуміють.

- Їх чекає війна, тож мусять зрозуміти. Вони й так багато знають, навіть про те, чому ми не воюємо.

- Знають? - Мисливець усміхнувся, - А чи знають вони про те, скільки я за вами бігав полями і горами? Чи про те, скільки людей тоді загинуло?

- Це було давно. Вже не залишилось людей, що б пам’ятали ті події.

- Ви вирішили поновити спогади? - Мисливець нахилився до Мандрівника та зазирнув йому в очі, - Ви вирішили вступити у війну?

- Аби я міг, я б вступив! - Мандрівник встав зі стільця і підійшов до вікна, - Ми й так довго були осторонь! Чи ти пропонуєш просто спостерігати?

- Якщо ви вступите у війну, то і решта також вибере собі сторону. Хіба ти про це не подумав?

- Думав, і лише це мене зупиняє.

- Ти знаєш звідки з’явилися ті три лицарі, яких ви перемогли?

- Ні. Гадаю, це маги з-за гір?

- На жаль, ні. Це творіння  Воїна, він зайняв сторону ворога.

- Воїна?  Навіщо це йому потрібно?

- Це його воля. Він вважає, що так правильно.

- Невже це все створив він? А тих, що напали на нас в місті?

- Він розпочав цю війну і він не відступиться.

- Ти з ним зустрічався?

- Ні, він це сказав на зборі старійшин клану.

- Що  сказали старійшини?

- Що ми розпочинаємо війну.

- Невже це так потрібно? Невже ця імперія настільки могутня?

- Вона могутніша за наш клан і за клан Червоного Дракону.

- Червоний Дракон також вступає у війну?

- Так, вони вже зібрали всі свої сили і чекають початку війни.

- Вони хочуть приєднатися до Правителя степів?

- Ні, це занадто небезпечно. Вони вирушать через гори, через цей самий прохід, яким пройдете ви. Вони чекають лише нас, наш клан.

- Ти приїхав по нас? Ти нас забираєш?

- Ні, ви залишитеся зі своїм загоном, в нього важливе завдання. Ви пройдете ворожими землями, знайдете їхню столицю, місце для розташування  армії і ще…

- Що ще?

- Ви скоординуєте атаку кланів.

- Скоординуємо? - здивувався Мандрівник.

- Так, ви спровокуєте імперію, змусите зібрати армію і викличете нас.

- Як ми їх спровокуємо? Хіба наш загін – така велика загроза?

- У вас є Ора, він зможе створити свою армію, недостатньо велику, щоб виграти велику битву, та достатню, щоб імператор зреагував.

- А як нам вижити?

- Для цього у вас буде одна річ, яка призве обидва клани, от тільки тоді вам доведеться тікати і від кланів.

- Чому?

- Клани дійшли згоди, що будуть викликані дракони.

- Це ж знищить не лише ворожу армію, а й мирне населення.

- Надіюся, нам вистачить сил для того, щоб хоча б зупинити наступ ворога, ти неправильно оцінюєш їхні сили. Як стало відомо, їхня армія налічує неймовірну кількість воїнів і драконів, і вони справжні, а не створені.

- У нас є шанси?

- Якщо все зробимо правильно, то ми переможемо.

- А хто зупинить клани? Ти один? Знову?

- Якщо доведеться, то я. Тому я і ви з Шукачем єдині, хто залишається в своєму образі. Всі інші вступлять в битву.

- Минулого разу ти ледь не загинув.

- Я ще пам’ятаю, але тоді я не хотів нікого вбивати.

- А цього разу?

- Цього  разу це буде цілий клан, навіть два клани. Мені буде важче.

- Надіюсь, тобі вдасться їх зупинити.

- Це не головне. Головне, отримати перемогу і дати шанс людям на перемогу. Інакше, навіщо ми в цьому світі?

- Гадаєш, ми все правильно робимо?

- Так вирішили старійшини.

 - А ти як вважаєш?

- Я? - Мисливець зник в темряві, - Не можна збирати такі великі армії, від цього добра не вийде. Відпочивай, мій старий друже, готуйся до походу. Я вас наздожену потім.

- Коли? - запитав Мандрівник, та йому вже ніхто не відповів, лише невелика золота монета засяяла в променях місяця на вікні, - Заплутав і втік. Як же я це люблю.

***

Світанок… Місто ще не прокинулося, а загін був уже високо в горах, біля воріт, які розділяли степ і гори, та світанок за ними. І ось, вперше за довгий час, ворота відчиняються, відкриваючи шлях в світ, ще таємничий та незвіданий.