Частина 2 «Ехо війни»

«Нічого, він виживе, ми зробимо все можливе!»

«А моя рука? Я не хочу жити без руки!»

«Ми повернемо руку, але ти змінишся. Не бійся, все буде добре!»

«Ну все, ми все зробили, тепер йому потрібно відпочити.»

***

Тронний зал правителя степів. В ньому присутні всі правителі міст.

-  Навіщо ви нас зібрали? Що сталося? - запитав один з гостей.

- Нам загрожує війна! - вигукнув правитель, - Нам потрібно прийняти міри, якось приготуватися. Зібрати армію, приготувати план.

- А звідки ви про це дізналися? До нас приїхали їхні посланці, чи розвідники донесли?

- До нас  прибули люди, котрі завадили розоренню селищ.

- І їм можна вірити? В них є докази?

- Один з них герой минулої війни, тож йому можна цілком довіряти. За їх словами, на нас готує напад ціла імперія з-за гір. Звісно, ми ніколи не чули про імперію, навіть про людей, котрі там живуть.

- І велика в них армія? Ми зможемо з ними воювати чи варто шукати інших рішень?

- Розміру армії ніхто не знає, але є люди, котрі готові вирушити за гори, щоб усе розвідати. А ми тим часом зберемо таку армію, яку зможемо.

- І це все? Скільки часу до нападу? Нам ще потрібно урожай зібрати, а без чоловіків це буде важче.

- Часу нападу ми не знаємо. Саме тому ми вишлемо загін на розвідку. Завтра вони вирушають і я буду радий, якщо кожен з вас надасть по одному воїну для цього походу. Я сподіваюся, що в нас все вийде і ми так і залишимося вільними степами.

- В похід! - закричали присутні, - За волю степів!!!

- Отже, вирішено! - вигукнув правитель, - Вступаємо у війну!

***

За великим дубовим столом сиділи Шукач та правитель степів. Стіл був заставлений різними наїдками та вином, та жоден з них не їв.

- І що ви пропонуєте робити? - запитав Правитель.

- Для початку ми вирушимо в гірські селища, там можна буде знайти підтримку для вас.

- В гірські селища? Та вони навіть не торгують з нами, їх рідко бачать. І скільки там селищ? Десять?

- Там більше десятка і вони зможуть нам сильно допомогти.

 - В чому?

- Вони знають як перейти гори без великих втрат,  і знають, що за тими горами нас буде чекати.

- А що там нас може чекати? Я, звісно, чув безліч легенд про різних драконів, про людей з крилами чи хвостами. Невже ти думаєш, що це все існує?

 - Я майже переконаний, що це все існує, і не лише це. Тому нам буде потрібна будь-яка допомога.

 - Ти так переконаний? Ну добре, скажи мені ще одне: за горами ми зможемо знайти союзників?

- Це ми зможемо дізнатися лише за горами.

- Тоді мій син піде з вами.

 - Навіщо вам ризикувати життям сина?

- Ми також ризикуємо, якщо нічого не зробимо. А так він зможе провести переговори. В нього талант домовлятися з людьми, тож вирішено, він піде  з вами. 

- Як скажете. Ми вирушимо завтра вранці, і сподіваюся, що повернемося за десять днів.

- Десять днів? Я не впевнений, що ми зберемо армію до того часу, але через п’ять днів я вишлю вам на зустріч загін.

- Гадаю, що це нам допоможе. Сподіваюся, що ми дізнаємося про те, що нас усіх врятує.

***

Сонце лише почало сходити на горизонті, фарбуючи браму міста золотистими ранковими променями. Біля брами стояв Танай в чорному плащі, котрий закривав всю ліву частину  його тіла, в лівій руці він тримав чималий посох з дивними візерунками. Він стояв і споглядав світанок. З міста вийшов юнак в легких обладунках, з великим луком за спиною. Він наблизився до Таная:

- Моє ім’я – Амізок, я член загону розвідки.

- Я Танай, теж в цьому загоні. Гадаю, це буде гарний похід.

- Я теж на це сподіваюся. А доки ми не досягли успіху, я буду намагатися хоча б наблизитися до вашого подвигу.

- Якого подвигу? - здивувався Танай.

- Ви врятували ціле селище, це великий подвиг.

- В тебе, напевно, ще будуть сотні подвигів, тим паче в такому важливому поході.

З-за брами вийшли Шукач та Мандрівник, за ними йшов Староста.

- Це всі, хто прийшли? Чи це мене так рано привели? - Мандрівник вказав на Шукача, - Мене ось цей пригнав, а я не виспався. А тепер ще й чекати доведеться.

- Зараз усі прийдуть, - сказав Староста, вказуючи на місто, - Там припаси готують і коней.

- Скільки їхати до гірського селища? - запитав Танай.

- Кілька днів, і горами ще день. Це буде найлегша частина подорожі, - Мандрівник поглянув на горизонт, - Нас чекає багато несподіванок, звісно, якщо ми таки вирушимо в цю саму подорож і я до того часу не помру від старості.

Від міста віддалявся загін: на його чолі був Староста зі своїм списом, позаду нього їхали Шукач і Мандрівник, котрі розмовляли про красу  гір та силу гірських потоків. Відразу за ними – два особистих охоронця правителя степів у важких обладунках. Останніми їхали Танай і Амізок.