Ліс зубів.

Шен та Еліна уважно слухали розповідь Кабуро про його давні полювання та пригоди. Старий зиґун активно розмахував лапками, емоційно описуючи розміри почвари, яка свого часу прикінчила трьох загартованих воїнів:

— Заввишки ця тварюка була метрів дванадцять, на мій скромний погляд! Я тоді був ще геть пуголовком, але чітко знав: якщо не встою, почвара вб'є ще багатьох. Я зробив такий ривок, ніби сам Шаґа мене підштовхнув у спину! І мій спис увійшов у груди звіра аж по саме руків'я!

Еліна заворожено слухала, а потім запитала:

— І що ж це був за Зоґан такий?

Кабуро зітхнув і похитав головою:

— Зараз їх уже не зустрінеш, вони зникли повністю. А звали ту бестію Мазорґло.

Еліна скептично окинула поглядом кремезну, але невисоку постать господаря печери й недовірливо запитала:

— Як така маленька жаба могла самотужки вбити такого великого звіра?

Шен, який до цього сидів нерухомо й уважно слухав старого, раптом обернувся до ельфійки й глухо промовив:

— У Пустці вісім тисяч років не проживеш, тільки заварюючи чай.

Кабуро від душі, щиро розсміявся, ляснувши себе по коліну:

— А ти, багряний, добре знаєш, як наш світ влаштований! — старий примружив брудно-жовті очі й указав на зброю мисливця: — Та й ти сам не з слабких. Впізнаю роботу Домазо.

Еліна здивовано підняла брови й перевела погляд з одного демона на іншого:

— А хто такий цей Домазо?

Кабуро загадково посміхнувся:

— Це легендарний коваль демонів, який живе біля самого жерла вулкана Каразеї. Тільки він знає секрети обробки драконячого скла!

Захоплена новими знаннями, ельфійка підсунулася ближче до вогню:

— Пане Кабуро, а яким був Шаґа? Я багато чула про нього в Гільдії авантюристів.

Обличчя старого миттєво втратило веселість і стало глибоко серйозним. Він замислено подивився на язики полум'я:

— Я тоді був зовсім малим, але добре пам'ятаю, як про нього розповідав мій батько. Він був невисокого зросту, з багряною шкірою, а його голову прикрашали двадцять чорних рогів. На вигляд — звичайнісінький демон, нічим особливим не виділявся, хіба що низьким зростом... був навіть меншим за твого супутника, — старий кивнув у бік Шена. — Він належав до клану Багряних Шкір. Але його сила була зовсім не в зрості, — додав Кабуро, витримавши паузу. — Справжня сила полягала в його неймовірній швидкості та феноменальній спритності рухів.

Еліна запитала:

— А де зараз Шаґа? — звертаючись до Кабуро.

Старець відповів:

— Ніхто досі не може сказати. Він просто зник, як вранішній туман на світанку.

Шен уважно слухав старого, думаючи про щось своє. Він був настільки зосереджений, що на його багряному обличчі навіть жоден м'яз не сіпнувся.

Ельфійка слухала розповідь Кабуро, затамувавши подих, коли той перейшов до опису легендарної битви між Шаґою та Базеріоном:

— Шаґа перший вийшов на поле, де вже полягли тисячі демонів, а від палючого подиху Базеріона лишився тільки попіл та обвуглені кістки. Шаґа наставив свій меч і промовив: «Сьогодні твоє серце припинить свою пісню! Я не дозволю тобі вбивати мій народ!» І вони вдвох почали свій смертельний танець! Шаґа був таким швидким, що полум'я дракона просто не могло наздогнати його. Уже до вечора того дня Шаґа стояв на велетенській голові здоланого звіра з мечем на плечі. От як Шаґа перший став Легендою серед демонів! — додав Кабуро і повільно сьорбнув гарячий чай зі свого кухлика.

Еліна в захваті вигукнула:

— І що було далі?!

Кабуро щиро посміхнувся, дивлячись на її емоції:

— Ти мені нагадала мою доньку... Вона теж дуже любила мої історії. — Раптом погляд старого став важким, ніби він намагався приховати глибокий, давній біль втрати.

Еліна, почувши ці слова і побачивши, як змінився вираз обличчя старця, не стрималася — з її карих очей бризнули сльози, і вона тихо заплакала. Крізь сльози ельфійка промовила:

— Мені дуже шкода, що вашої доньки не стало...

Дівчина рвучко підхопилася зі свого місця і міцно обійняла Кабуро. Старий зиґун від несподіванки завмер, а потім пустив скупу сльозу і, легенько поплескавши ельфійку по спині своїми короткими лапками, тихо додав:

— Все добре, дівчинко...

Шен, який сидів поруч, схрестивши на грудях свої могутні руки, подивився на них і звернувся до Кабуро:

— Паку проведе її в поля вічного бою, — його голос прозвучав незвично м'яко, ніби він по-справжньому відчув і розділив біль втрати старця.

Коли Еліна нарешті випустила господаря печери з обіймів, розчулений Кабуро поглянув на багряного мисливця і вдячно мовив:

— Слова справжнього воїна!

Після цих слів Кабуро уважно подивився на Еліну й запитав:

— А як довго ти в Пустці?

Еліна на мить задумалася й відповіла:

— Приблизно другий тиждень. — І стурбовано додала: — А що, щось не так?

Старий зиґун примружився:

— А ти що, не п'єш еліксири?

Еліна здивовано підняла брови:

— А звідки ви знаєте про них?

— Дівчинко, я живу на цьому світі вже не одну тисячу років. А про еліксири я дізнався від Церів — вони дають їх своїм полоненим м'якотілим, щоб отруйне повітря Пустки передчасно не змінило їхні тіла.

Ельфійка важко зітхнула й відповіла:

— Так, я п'ю їх... Але в мене їх лишилося всього два.

Кабуро розуміюче хмикнув:

— Ну, це добре. Інакше твоєму захиснику, — він кивнув у бік Шена, — довелося б дуже сильно поспішати, щоб устигнути довести тебе до бар'єру Азгілона.

Шен, який до цього мовчки сидів поруч, раптом перервав їхню розмову. Повернувшись до Еліни, він коротко сказав:

— Час лягати спати.

Він дістав міцну й теплу шкуру Заргґо і розстелив її на землі вже за звичкою.

— Ти правий, воїне, — звернувся Кабуро до багряного мисливця. — Ти теж відпочинь. Я бачу, що ти вже не першу ніч проводиш без сну. Я постою на сторожі.

Проте багряний демон рішуче заперечив:

— Це зайве, — відрізав Шен і суворо додав: — Я лишуся на варті.

Він упевнено взяв свою сокиру з драконячого скла й попрямував до виходу з печери. Вмостившись на камінні ближче до самого входу, Шен сидів, міцно стискаючи шістьма пальцями топорище, і пильно вдивлявся в нічні сутінки. Шалена буря зовні вже поступово починала вщухати, але йти в нічну темінь було б занадто великим і небезпечним випробуванням для тендітної ельфійки.