Урок кодексу.

Шен сидів нерухомо, наче витесана з базальту статуя. Ерік, який умостився ліворуч від нього, не зводив із велетня пильного, вивчаючого погляду. Багряний мисливець не раз ловив цей застиглий на собі погляд бічним зором і зрештою не витримав.

Він різко повернув голову до списоносця, і під високим склепінням руїн пророкотав його важкий голос:

— Що, демона ніколи не бачив?!

Ерік миттєво зблід, почувши це глухе рокотання, але, зваживши на сувору тишу навколо, усе ж спробував виправдатися:

— Бачив... але демона з червоною шкірою бачу вперше!

Шен не мав жодного бажання розводити нічні теревені. Він різко підвівся, одним звичним рухом закинув важку сокиру на плече і кинув коротко:

— Я піду по хмиз.

Не чекаючи на відповідь, мисливець мірним, безшумним кроком рушив до пролому. Ерік лише провів його напруженим поглядом і залишився сидіти на самоті біля вогнища, яке вже заледве тліло й майже не давало світла.

Опинившись зовні під похмурим нічним небом Пустки, Шен почав збирати сухі гілки та уламки дерев, що їх принесла й зламала нещодавня буря. Проте це було лише приводом. Мисливець за звичкою пильно вивчав сліди навколо стародавньої споруди. Погляд його зелених очей зачепився за дивну закономірність, і демон подумки відзначив важливий факт: Зоґани поводилися вкрай нетипово. Їхні відбитки кружляли поблизу, але жодна почвара не наближалася до споруди ближче, ніж на відстань двох кроків. «Вони бояться цього місця. Щось всередині їх стримує», — зробив висновок Шен.  

Набравши достатньо дров, демон повернувся назад до руїн. Два великих сухих сучки відразу відлетіли прямо в попіл. Вогонь миттєво ожив і почав жадібно, із тріском поглинати суху деревину, наче голодний, спраглий до їжі звір.  

Шен обережно скинув сокиру з плеча, акуратно склав решту хмизу поряд із вогнищем і сів на своє колишнє місце. Він поклав зброю із драконячого скла собі на коліна, міцно перехопивши її однією рукою — так, ніби напад мав статися вже наступної секунди.

Шен та Ерік сиділи в повній тиші, через яку можна було почути ледве чутне звуки з-під землі. Ніби щось дуже глибоко під землею шкребеться, намагаючись потрапити на поверхню. Демон навіть не звертав уваги на ці звуки. Потім він скинув торбину, дістав із торбини залишки м'яса Азоло, обрав з хмизу дві рівні палиці, загострив їх ножем і насадив м'ясо на палиці. Дві палиці з насадженим м'ясом опинилися над вогнищем, і вже за секунди з м'яса почав капати жир, падаючи на вугілля й шкварчачи.

Мисливець знав — світанок скоро, хоча було ще достатньо темно, щоб зрозуміти, що світанок от-от прийде. Для жителя Пустки це було визначити не складно. Шен знав: на світанку ельфійці знадобиться це м'ясо, щоб відновити сили для переходу. Ерік спостерігав за демоном, ковтаючи слину, адже вже другу добу не їв нічого, крім в'яленого м'яса.

Світанок настав у звичній манері — сонячні промені ледве пробивалися крізь тяжкі свинцеві хмари. Даріус прокинувся першим. Він встав, зібрав свій спальник, прикріпив до рюкзака і попрямував до Шена з Еріком. Привітався та запитав у Еріка:

— Як пройшла ніч?

Ерік втомлено відповів:

— Все спокійно!

Даріус сів поряд, дістав в'ялене м'ясо і запропонував його Шену. Демон відповів коротко, піднявши приготоване м'ясо на палиці:

— В мене є.

Згодом прокинулися Арон та Еліна. Еліна неохоче вилізла з-під тяжкої ковдри, підійшла до вогню і привіталася:

— Доброго ранку.

Шен відповів:

— Шаґор!

Еліна вмостилася поруч з Шеном, і демон простягнув руку з палицею із засмаженим м'ясом. В звичній манері сказав:

— Їж.

Еліна взяла палицю і додала:

— Знову ящір?!

Шен коротко кивнув.

Після сніданку наша група зібрала речі та рушила до ущелини Гільйотинщиків. Шлях до неї пролягав через скелясту місцину. Всі, зібравшись, рушили через прохід в стіні. Шен йшов попереду, Еліна йшла позаду нього, а Даріус замикав колону.

Шлях до ущелини пролягав через скелясту місцину, де вітер співав пісні смерті. Шен крокував попереду, вивчаючи сліди, і за потреби скеровував команду в інший бік, подалі від загрози.

Пустка здавалася абсолютно мертвою: ні трави, ні води, ні Зоґанів, чиї сліди мисливець бачить. Але це головна помилка — коли думаєш, що ти один і тут нікого немає. Жителі Пустки знали — небезпека тут майже на кожному кроці. Навіть погода може вбити!

Шен різко зупинився, схилився до землі й сказав:

— Азґурші!

Еліна запитала:

— А що це за звір?!

Даріус підійшов ближче до Еліни та Шена і сказав:

— Краще ніколи й не дізнатися, — і додав, звертаючись до Шена: — Що будемо робити?!

Демон відповів:

— Обійдемо, інакше він вас повбиває! Сам я з ним впораюсь, але не коли мені потрібно когось захищати, — додав Шен, і його погляд став важким, ніби картина розправи постала перед ним. Шен підвівся і сказав: — Повертаємося, пошукаємо інший шлях! — впевнено відповів демон.

Вони повернулися до розвилки між скелями і рушили далі. Даріус сказав Арону та Еріку:

— Не думав, що Шипохвіст зустрічається так близько до кордону Азгілона!

Ерік відповів:

— Як ця почвара взагалі виглядає?

Даріус відповів:

— Я бачив його лише раз, і того разу я дивом вцілів... Моїм товаришам не так пощастило... — Даріус замовк, поринувши у спогади.

Згодом почав опис Шипохвоста після невеликої паузи:

— Він височенний, дванадцять метрів чистої люті! Швидкий, як на свій розмір. Шкура вкрита чорним хутром, очі червоні, як розпечене залізо. Хвіст довгий, всипаний смертоносними дротиками, якими він стріляє, махаючи хвостом.

Після цієї розповіді вони рушили далі. Вийшовши з лабіринту зі скель, вони опинилися на рівнині, де в кількох кілометрах виднілася гігантських розмірів розщелина, ніби хтось розрізав суху землю велетенським мечем. Біля урвища виднілися покручені дерева та великі валуни, з землі стирчали кістки невідомих Зоґанів.

Еліна, подивившись собі під ноги, зблідла, побачивши людський череп, який уже майже став одним цілим із ґрунтом. Вона притислася до Шена. Демон глянув на неї і сказав: