Ціна життя.

Ранок у Пустці прийшов непомітно, як незваний гість. За межами печери все так само було похмуро, сонячні промені неохоче й ледве пробивали обрій. Буря закінчилася, лишивши по собі лише каміння, хмиз та товстий шар пилу, попелу й дрібної кам'яної крихти.

Шен уже готував сніданок: два добротні шматки м'яса, насаджені на палиці, вже шкварчали над вугіллям. Еліна прокинулася, потягнулася, неохоче вилазячи з-під теплої тяжкої ковдри. Ельфійка взяла свою торбину, дістала з неї гребінець і почала розчісувати своє шикарне золотаве волосся. Закінчивши з цим, вона, загорнувшись у шкуру, встала, підійшла до свого багряного рятівника і привіталася:

— Доброго ранку!

Шен повернувся до Еліни, коротко кинув:

— Шаґор, — і простягнув їй палицю із засмаженим м'ясом.

Еліна взяла їжу та несміливо запитала:

— Можна поцікавитися?

Демон повернувся до неї всім тілом і запитав:

— Що ти хочеш дізнатися?!

Голос був грубим, низьким, від якого ельфійка аж сіпнулася — вона все ще не звикла до цього розкотистого, громового звуку.

Еліна, переборовши знічення, запитала:

— А що означає це слово... «шаґор»?

Шен відповів:

— Це означає «доброго ранку» мовою предків.

Він вимовив це так, ніби самі предки зараз стояли прямо перед ним у напівтемряві печери, і він міг бачити їхні силуети. Шен суворо додав: — Доїдай свій сніданок, збирай речі й рушаємо.

Покінчивши зі сніданком, Еліна одягла свій розірваний обладунок. Шен тим часом почав збирати речі: згорнув у щільні рулони шкури Зарґо й поклав їх до своєї торбини. Потім підхопив сокиру, яка слухняно чекала на свого володаря біля стіни печери.

Шен повернувся до ельфійки і запитав:

— Ти готова?! — промовив він своїм звичним громовим голосом.

Еліна від цього несподіваного запитання аж підскочила на місці, гарячково збираючи рештки своїх речей.

— Так, я готова, — відповіла вона, намагаючись вгамувати дріж у голосі.

— Шлях до руїн, до яких ми йдемо, неблизький, — суворо гримнув демон. — Я скажу лише один раз: не відходь від мене ні на крок, інакше я не зможу тебе захистити!

Еліна слухняно кивнула:

— Я спробую не відставати.

— Рухатися доведеться швидко... — додав Шен.

І після цих слів вони рушили в дорогу. Шен вийшов із печери першим, уважно оглядаючись і перевіряючи, чи безпечно зовні. Демон кинув погляд на місце, де вчора прикінчив Азоло. Туші вже не було — лишилася тільки глибока свіжа борозна в попелі, яка вела за сусідні скелі. «Зґанші постаралися», — похмуро подумав мисливець.

Він повернувся до Еліни і сказав:

— Ну що ж, поки тихо, час рушати.

Вони пішли вперед. Шен крокував першим, уважно вивчаючи свіжі сліди на пилу й попелі. Еліна дріботіла позаду, з усіх сил намагаючись не відставати від широкої, розмашистої ходи мисливця. Невдовзі вони дійшли до межі базальтових скель та випаленого плато. Замучена земля цього плато була вся розтріскана, наче суха шкіра якогось прадавнього велета.

Шен раптово зупинився на самому краю межі. Еліна, важко дихаючи, ледь не врізалася в його багряну спину і з острахом запитала:

— Що там... Зоґан?!

Шен нічого не відповів, лише зняв із пояса бурдюк із водою і протягнув дівчині.

— Попий, а то ти тут і впадеш, — підмітив він її тяжке, уривчасте дихання.

Еліна схопила бурдюк і жадібно почала пити, ковтаючи прохолодну вологу так, наче не бачила води вже кілька днів. Вгамувавши шалену спрагу, вона витерла губи, повернула бурдюк і тихо поскаржилася:

— Ви занадто швидко йдете... Я ледве встигаю за вами.

Шен сховав бурдюк назад на пояс і відрізав:

— Не будеш встигати — у Зґанші буде гарний сніданок!

Еліна аж зблідла, її карі очі перелякано округлилися:

— Вони... вони десь поряд?!

Побачивши її паніку, Шен знову розкотисто розсміявся. Луна від його реготу прокотилася по розтрісканому плато.

— Боятися нічого, — додав демон, відсміявшись. — Ці почвари йдуть лише на запах смерті.

Наш дивний дует рушив через безкрає плато. У далечені виднілися чи то скелі, чи то споруди давніх. Шен йшов у своєму звичному темпі, Еліна заледве встигала за швидкістю демона. Сонце незвично сильно сьогодні припікало, від чого перехід був ще складніший. Еліна зачепилася об камінь і впала в пил.

Шен різко зупинився, розвернувся та подав ельфійці руку.

— Будь уважнішою, білявко. В Пустці можна загинути і від меншого, — додав він.

Еліна вхопилася за його міцну мозолясту руку своїми тонкими пальцями, піднялася й, обтрусившись, почала дякувати. Шен перервав її на пів слові і холодно сказав:

— Встань позаду.

Слух мисливця вловив ритмічний тупіт. «Хтось наближається», — подумав він, вдивляючись в обрій. «Вершники Балтору!» — відповідь прийшла швидко, щойно він помітив їхні силуети. Констатувавши це подумки, демон суворо звернувся до супутниці:

— Говорити буду я, тримай язик за зубами! І не відходь ні на крок!

Еліна злякалася, вчепилася в торбину Шена й запитала:

— Вони нас вб'ють?

— Я не вмію дізнаватися наміри тільки по силуетах, — відповів Шен і міцніше перехопив сокиру.

За якихось кілька хвилин до них примчали три кремезних зеленошкірих демони верхи на велетенських ведмедях, чорних як смола. Це були Сезери — вправні вершники Балтору. Масивна морда звіра зупинилася перед самим Шеном в кількох метрах. Тяжко дихаючи після тривалого галопу, ведмідь по черзі кліпнув своїми чотирма червоними очима.

Шен без краплі остраху грізно сказав, звертаючись до вершника:

— Шаґор тобі!

Вершник схилився, роздивляючись своїми золотавими очима цю дивну парочку, і сказав:

— Шаґор і тобі, Багряний! Навіщо ти тягнеш цю м'якотілу за собою?!

— Вона під захистом Кодексу, — грізно заявив демон.

— Ти допомагаєш якійсь м'якотілій?! — з насмішкою видавив вершник.

Роздратування Шена видавало лише те, як сильно він стис сокиру.

— Ти хочеш заперечити її право на Кодекс? — грізно, з ноткою виклику запитав він Сазера.