Початок легенди.

Звичайний день для пустки та для жителів цього непривітного світу. Тяжке небо, затягнуте свинцевими хмарами, крізь які ледь пробивалося сонце. В цьому місці було важко зрозуміти котра зараз година, сонце тут — рідкісне явище. А ще рідкісніше явище — привітні жителі цього місця.

По випаленій долині йшов він. Демон зростом трохи більше ніж два метри. Масивна статура, шкіра червона, кольору запеченої крові, посічена шрамами минулих років виживання. Одягнений в шкіряний обладунок з шкури Зоґана — обладунок жорсткий, потертий, але він все ще добре тримав удар. Зовсім молодий за мірками демонів свого клану, два перші вроджені роги що свідчили про його вік. На спині висіла торбина з припасами, в шестипалій руці тримав сокиру з драконячого скла. Сокира, насаджена на руків'я з чорної деревини — залізного дуба.

Він схилився до землі, вивчаючи слід, що лишив Зарґо.  Багряний демон — погладжуючи густу чорну бороду, подумав: «Звір пройшов тут зовсім недавно, великий самець». Раптом мисливець помітив своїми зеленими очима ще один слід. Людина. Слід вузький, крихітний, належав чи то дитині, чи то жінці. Демон подумки себе осмикнув: та звідки тут взялася дитина?! Слід був старим, йому більше ніж пів дня. Багряний оцінив всі за і проти і рушив до скелястої ущелини, яку ніби хтось пробив у монолітній скелі з базальту. В розщелині підлога була вкрита фіолетовим мохом — улюбленою їжею багатьох травоїдних. Демон замислився: що змусило Зарґо пройти повз мох?!

І вже через кілька секунд ніс демона вловив солодкий, дурманячий аромат плодів Пазуло. Демон зрозумів, що відволікло Зарґо від їжі під ногами. Багряний прискорив крок — він знав: якщо Пазуло заманить Зарґо, то плакала його вечеря. Пазуло задушить кожного, хто підійде ближче.

Мисливець вийшов з розщелини і помітив, що Зарґо, якого він висліджував день, вже попався в пастку Пазуло. Звір стане добривом для цього підступного куща.

Демон з усієї сили вгатив сокирою в кам'янисту землю, очі налилися кров'ю, обличчя видало гримасу злості. І він вголос сказав:

— Та бодай тобі! День витратив марно!

Його голос прозвучав як обвал у горах від тривалого мовчання. Він вже й сам забув, як звучить його голос за сорок сім років ініціації. Демон сплюнув густу слину на спраглу до вологи землю. Це виглядало так, ніби він сплюнув саму марність полювання та роздратування. Обличчя знову повернуло свій спокійний вигляд. Мисливець подумав: час знайти укриття, а то скоро почнеться кам'яна буря.

Він вирвав сокиру з ґрунту, стис в руці. Потім промайнула думка: кому ж все ж належав той слід? Багряний демон і сам не помітив у роздумах, як наткнувся на той же самий слід по цей бік розщелини. Слід вихляв, ніби той, хто його залишив, чи то щось шукав, чи то був поранений.

Відповідь не змусила себе чекати. Трохи далі лежала жінка без свідомості. Волосся довге, золотаве — незвичний колір для цього місця. Поряд лежала торбина з речами, обладунок на жінці був розірваний на правому боці. Багряний наблизився ближче і побачив на землі сліди, які свідчили про бій. Демон підійшов ближче, схилився до землі, вивчаючи сліди. Вивчивши їх, він зрозумів, що люди наткнулися на Азоло. «Непростий супротивник», — подумав демон.

Мисливець зацікавлено вивчав сліди, намагаючись зрозуміти, яка була їхня кількість та розміри самого Азоло. Потім воїн перевів свій холодний погляд на жінку і собі під ніс пробурмотів:

— Чому вони тебе покинули?..

Потім він помітив, що їх прогнав Азоло. Скоріше за все він повернеться по свою здобич, подумав демон.

Демон тяжко підвівся, підійшов до жінки впритул, присів навпочіпки і почав оглядати її. Спочатку він перевірив пульс, намацавши своїми вузлуватими, жорсткими пальцями на шиї ледь помітне биття. Констатував: ще жива, але її вогонь згасає. Потім він обережно прибрав довге золотаве волосся з її обличчя. Обличчя було гарне: світла, м'яка шкіра, гострий охайний носик, тонкі рожеві губи. Її гострі вушка видавали в ній представницю роду ельфів. Мисливець повільно провів очима по околиці в пошуках укриття. Погляд зупинився на великій тріщині в скелі. Багряний підвівся і попрямував прямісінько до неї. Підійшовши, він оглянув її на придатність для використання як укриття.

Печера була достатньо велика, щоб вмістити в собі добрий десяток дорослих чоловіків. В повітрі пахло старим звіром, що довгий час жив тут, залишаючи по собі стійкий дух дикого лігва. Часу було обмаль — небо над головою ставало зовсім важким і темніло щохвилини. Воїн поставив біля входу до печери свою важку сокиру та поспіхом повернувся до ельфійки, поки не почався смертоносний танок кам'яної бурі. Або поки не повернувся броньований Азоло.

Мисливець підійшов до ельфійки, обережно підняв її на руки, всіма силами намагаючись не ворушити і не ятрити глибоку рану на правому боці. Заодно він підхопив її торбину з речами. Попрямувавши назад до укриття, демон зловив себе на думці: як таке тендітне створіння взагалі зайшло так далеко вглиб нещадної Пустки? Він дивився на її бліде обличчя і думав про те, яка вона нетипово легка для цього світу, ніби якась дитина. Демон заніс її до печери, обережно поклав ельфійку на холодну підлогу, поряд поклав її торбину. Після чого мисливець підвівся в свій повний зріст і попрямував до входу, забрав сокиру та повернувся до пораненої авантюристки.

Підійшовши до ельфійки, рятівник поставив сокиру до стіни. Сокира глухо дзинькнула, луна від цього відбивалася від стін печери. Багряний присів, скинув свою торбину, запустив в неї свої могутні ручища та дістав звідти скручені в рулони дві темно-фіолетові хутряні шкури Зарґо. Звичним рухом розстелив одну з них. Потім обережно переклав ельфійку на шкуру, щоб холод сирої підлоги не добрався до тендітної гості пустки.

Після чого демон обережно зняв обладунок ельфійки. На ній була одягнена сорочка, просякнута кров'ю, її груди судомно здригалися від важкого, переривчастого дихання. Воїн оглянув рану та подумки констатував: «Погано! Без Альзері не обійтися, хоч і мало залишилося». Потім масивна груба долоня торкнулася чола жінки — вона палала. Якщо нічого не зробити, вона стліє ще до світанку.