Тіні минулого в Пустці

Еліна попрямувала від гільдії до ремісничого району. Чим ближче вона підходила, тим виразнішим ставав важкий, ритмічний гул: то були десятки важких молотів, які невпинно й без упину били по розпеченому залізу. Повітря тут було густим і гарячим, а знайомий запах горілого вугілля, масла та розпеченого заліза відразу бив у ніс ельфійки, змушуючи її мружитися від незвичної суворості цього місця.
Вона впевнено підійшла до майстерні Касекі й тихо увійшла всередину. Серед звичного творчого гармидеру - розкиданих інструментів, заготовок та кісток зоґанів - стояла широка, приземкувата постать самого Касекі. Старий гном з таким шаленим азартом щось майстрував, що навіть не помітив скрипу дверей.
Еліна добре знала залізне правило: майстра під час роботи не можна відволікати! Тож вона тихими кроками пройшла вглиб кімнати, сіла на жорсткий дерев'яний стілець і мовчки спостерігала за гномом, що зосереджено працював молотом.
Коли Касекі нарешті закінчив роботу, важко віддуваючись, він змахнув піт із чола, повернувся і мало не впустив інструмент від несподіванки.
- А бодай тобі! Ти старого до смерті налякала, Еліно! - вигукнув він, хапаючись за серце ручищею, що вся була в сажі.
Еліна ніяково посміхнулася, її карі очі винувато блиснули:
- Вибач мені, я не хотіла тебе налякати!
- Та що ти, дівчинко! - гном відмахнувся, швидко відходячи від переляку, і примружив очі. - Що тебе привело до старого?
Замість довгих пояснень Еліна повільно простягнула свій посох із залізного дуба, акуратно поклала його на масивний стіл і тихо промовила:
- Що ти можеш сказати про нього?
Касекі здивовано підняв густу брову, оглядаючи ідеальну деревину:
- А що саме тобі в ньому не подобається?
Тоді Еліна, згадуючи недавній жах на кордоні, у всіх деталях розповіла про випадок, коли замість звичайної, маленької вогняної кулі з посоха раптом вирвався справжній руйнівний вогняний смерч.
- Що, правда? - гном аж вирівнявся, і в його очах спалахнув професійний інтерес.
Він миттєво забув про втому й почав прискіпливо, мало не з лупою, вивчати посох. Його товсті пальці обережно торкалися кожної лінії залізного дуба. Минуло кілька хвилин напруженої тиші, перш ніж Касекі нарешті підняв голову й благоговійно промовив:
- Відчувається рука майстра, що вкладав всю душу в кожен рух... Це по-справжньому ідеальна робота. А цей кристал, що вмонтований на верхівці, підсилює чари в декілька разів.
Еліна здригнулася, згадавши, як ледь не спопелила друзів:
- А що мені треба робити, щоб наступного разу не спопелити товаришів?
- Коли будеш промовляти заклинання, скажи якомога менший розмір, - почухавши бороду, порадив гном. - А якщо результат все одно не зміниться... що ж, краще продай його та встанови новий кристал, не такий потужний.
В голові ельфійки мигнула практична думка. Вона зацікавлено запитала:
- А скільки він коштуватиме, якщо його продати?
Касекі насупився, дивлячись на посох, наче зважував у голові всю руйнівну силу цієї зброї:
- Дай подумати... П'ятдесят тисяч гондрю! Не менше.
Еліна аж подих затамувала, її серце пропустило удар:
- Що?!
- Так, тобі не почулося! - серйозно кивнув Касекі, задоволений її реакцією.
Трохи оговтавшись від такої астрономічної суми, Еліна потягнулася за гаманцем:
- Скільки з мене за оцінку?
Старий майстер щиро розсміявся і добродушно виставив уперед великі долоні:
- Та що ти! Я і сам радий був просто потримати в руках таку потужну зброю, тому - нічого!
Еліна відчула такий прилив вдячності та тепла, що не втрималася: вона підійшла, міцно обійняла старого гнома і ніжно поцілувала його в закопчену щоку.
Касекі миттєво застиг, а його обличчя під бородою стало кольору Багряного Клану. Він ніяково забормотів, ховаючи посмішку:
- Ну що ж ти... змушуєш старого червоніти!
Щаслива та радісна, Еліна ще раз щиро подякувала майстру. Забравши свій безцінний посох, вона вийшла з майстерні й бадьорим кроком попрямувала туди, де на неї вже чекала решта команди - до таверни «Кульгавий Гунал».

Увійшовши до таверни «Кульгавий Гунал», Еліна відразу відчула, як її огортає звичний гул закладу, змішаний із важким запахом смаженого м'яса та дешевого елю. Вона швидко окинула поглядом напівтемне приміщення й помітила своїх товаришів Маркуса та Шона. Маркус сидів біля масивної дубової стійки, міцно стискаючи в руці глиняний кухоль, а Шон поруч уже просто лежав, безсило спершись об гладку деревину й уткнувшись носом у власний лікоть.
Еліна підійшла до хлопців зі спини й з легкою, трохи лукавою посмішкою на обличчі запитала, дивлячись на їхнє «святкування»:
- Що святкуєте?
Маркус зафіксував свій каламутний погляд на ельфійці, важко повернув голову в її бік і гучно, на всю таверну, промовив:
- Цей шмаркач взагалі не вміє пити!
Еліна, оцінивши критичний стан обох воїнів та порожні пляшки навколо них, схрестила руки на грудях, її карі очі зблиснули в каганцевому світлі, й вона відповіла:
- Мені здається, що тобі вже теж досить!
Маркус від такої зухвалості аж ображено випнув груди й спробував різко підвестися зі стільця, розмахуючи руками:
- Та я тверезий як скло!
Проте його тіло миттєво збунтувалося проти такої впевненості. Здоровань втратив рівновагу, змахнув ногами й з глухим, важким гуркотом упав прямо на брудну підлогу, ледь не збивши сусідній стіл! Еліна не втрималася й голосно, дзвінко розсміялася на весь зал:
- Я бачу))
Маркус, навіть не намагаючись піднятися, розгублено почухав забиту потилицю, подивився на неї знизу вгору і визнав:
- Можливо, ти й права! - після чого сам щиро й басовито розсміявся, підхопивши її веселість.
Побачивши цю мальовничу картину, з-за стійки повільно вийшов літній, сивий трактирщик. Витираючи брудним рушником руки, він співчутливо подивився на Еліну й звернувся до неї:
- Пані, вам допомогти відвести їх до кімнат?
Еліна полегшено зітхнула й люб'язно погодилася на цю рятівну пропозицію. Трактирщик відразу розвернувся в бік важких дверей, що вели на кухню, і гаркнув так, що аж шибки задзвеніли:
- Ангус, бігом сюди! Допоможи леді відвести товаришів до кімнат!
У хол із кухні негайно вийшов справжній велетень - кремезний чоловік у великому, заляпаному мукою шкіряному фартусі. Його біцепси за розміром могли змагатися з головою Маркуса.
- Добре, тату, - коротко й глухо відгукнувся він, після чого ввічливо, але рішуче звернувся до ельфійки: - Пані, відійдіть, я сам!
Ангус підійшов до п'яних авантюристів, як до мішків із зерном. Одним потужним рухом він підхопив Маркуса під пахву, іншою рукою зачепив напівпритомного Шона за талію, закинув їхні важкі, безвольні руки собі на шию і, навіть не напружившись, упевнено потяг обох до сходів, що вели на другий поверх. Еліна щиро подякувала старому трактирщику за такий сервіс, дістала з гаманця монети, щоб розплатитися за власну окрему кімнату, й поспішила слідом за Ангусом по рипучих дерев'яних сходах.
Кремезний помічник заніс обох випивак до їхнього номера, без церемоній звалив їх на ліжка й акуратно зачинив за собою двері. Еліна ще раз вдячно кивнула йому, коли він проходив повз, і нарешті попрямувала до своєї кімнати, що знаходилася в кінці коридору.
Вона увійшла всередину, повернула засув і з полегшенням притулилася спиною до дверей. Кімната була скромною, але чистою. Еліна обережно підійшла до кутка і поставила туди свій безцінний посох із залізного дуба, який тепер коштував ціле багатство. Повільно розстебнувши пряжки, вона скинула важкі дорожні речі та обладунки, які за цей неймовірно довгий, насичений подіями день встигли натерти плечі.
Залишившись у самій сорочці, ельфійка знесилено опустилася на м'яке ліжко. Вона заплющила свої втомлені карі очі, вдихаючи прохолодне повітря вечора, і миттєво солодко заснула, провалюючись у сон без задніх ніг.