Дорога до Азгілона, та ущелина Гільєтинщиків.

Еліна завмерла, розгублено поглянувши на супутника. В очах мандрівниці з Азгілона читався справжній шок - вперше прийшло чітке усвідомлення, що магія світлого світу просто не діє на демонів. Закони благословенних земель тут, у Пустці, не вартували нічого.
Шен натомість проігнорував заціпеніння супутниці. Велика шестипала рука протягнула палицю з м'ясом, щойно зняту з вогню. Багряний мисливець коротко кинув:
- Їж, сили тобі знадобляться більше, ніж твоя магія!
Еліна мовчки взяла частування, відчуваючи тепло засмаженої плоті крізь пальці. Шок від того, як легко могутня долоня пройшла крізь магічний щит, все ще віддавався тремтінням у колінах. Зуби вп'ялися в жорстку їжу. Шен тим часом закинув важку торбину на плече; грубий шкіряний обладунок сухо рипнув у тиші печери.
Назовні Пустка вже чекала на нову здобич. Танок кам'яної бурі вщух, залишивши по собі лише товстий шар сірого пилу, що вкрив покручене каміння.
- Готова? - кинув демон, не озираючись.
Шен підняв сокиру з драконячого скла, і глянцеве чорне лезо тьмяно блиснуло, відбиваючи перші промені брудного сонця, що пробивалися крізь важкі хмари. Еліна кивнула, швиденько проковтнувши останній шматок. Тонкі пальці поправили розірваний одяг, і тендітна постать зробила крок до виходу, намагаючись не відставати від широкої ходи велетня.
- Ми йдемо до Північного розлому, - промовив Багряна Шкіра, коли під ногами опинився відкритий простір. - Там бар'єр Азгілона найближче. Але шлях лежить через пустища, де вітер співає пісні смерті. Тримайся поруч і не здумай відходити ні на крок.
Почався важкий перехід. Під підошвами хрустіли дрібні кістки та уламки споруд Давніх. Шен крокував попереду. Зелені очі невпинно сканували лінію горизонту, а перша пара гострих рогів на лобі грізно виділялася на фоні свинцевого неба. Еліна дріботіла позаду, відчуваючи себе зовсім маленькою поруч із воїном, який щойно став єдиним захистом у цьому проклятому світі.
Невдовзі попереду з'явилося місце, де Шен врятував супутницю від триметрового Повзучого жаху. Проте ні трупа масивного ящера в кістяній броні, ні покинутих речей там уже не було. На сірому попелі залишилися лише глибокі, широкі борозни, наче хтось волочив щось важке, та плями запеченої чорної крові, які вже припадали новим пилом.
Еліна зупинилася, оглядаючи порожню розщелину:
- А куди ж все поділося?
Шен навіть не сповільнив крок. Важкі чоботи здіймали хмаринки сірого пилу.
- Пустка забрала свою данину, трупоїди забрали свою частку, а буря забрала своє, - відповів мисливець, не обертаючись.
- Трупоїди?! - перепитала ельфійка зі страхом. Пальці мимоволі вхопилися за ремінь торбини Шена, шукаючи порятунку біля масивної спини.
Демон лише ледь помітно повів плечем, відчувши тремтіння супутниці.
- Боятися нічого, падальники йдуть лише на запах смерті.
Еліна важко зітхнула, намагаючись не озиратися на кожну покручену тінь між скелями:
- Мені було б спокійніше, якби в мене був посох!
Багряний демон роздратовано пирхнув, і цей звук глухо відлунив від скель.
- Ти не така стара, щоб чіплятися за якусь палицю!
- Я не така сильна, як ви! - майже вигукнула мандрівниця, ледь встигаючи за міцними ногами провідника.
Шен зупинився так різко, що ельфійка ледь не врізалася в широку спину. Воїн повільно розвернувся, і зелені очі з абсолютною незворушністю подивилися на супутницю згори вниз.
- Якщо я зроблю новий, ти перестанеш діставати мене балачками?!
Еліна завмерла, не вірячи почутому.
- А ти зможеш?!
- Заради тиші - все зможу, - відрізав демон. - Поясни, як він має виглядати.
Еліна швидко нагнулася, підняла з землі уламок сухої гілки і почала малювати на пилу. Витончені лінії вимальовували довге руків'я та масивне навершя, де мав кріпитися центр сили. Шен нахмурив брови, уважно вивчаючи закарлючки на попелі.
- І це так просто?!
- А де ж ти візьмеш магічний камінь? - запитала ельфійка, піднімаючи погляд.
Мисливець напружився. Це слово явно було чужим для Пустки.
- Камінь?!
- Камінь, який світиться різними кольорами, - пояснила мандрівниця, розводячи руками.
Погляд зелених очей став важким, наче воїн згадував кожну стежку, пройдену за сімдесят сім років виживання.
- Знаю, де таких повно, - нарешті промовив Багряна Шкіра, і в голосі почулася небезпечна рішучість. - Ущелина Гільєтинщиків.

Еліна різко здригнулася, а золотоволоса голова безпорадно сіпнулася назад. Обличчя дівчини миттєво зблідло.
- Як... Ущелина Гільєтинщиків?! - вигукнула мандрівниця. - Не встигнеш туди підійти, як голова попрощається з тілом!
Шен навіть не поворухнувся, продовжуючи спокійно дивитися на закарлючки на попелі. На губах воїна з'явилася ледь помітна, сувора посмішка.
- Ви, м'якотілі, ходите туди занадто пізно, коли Гільєтинщики вже повернулися, - глухо відповів демон, перевівши важкий погляд на супутницю. - Туди треба ходити рано-вранці, поки тварюки на полюванні.
Після цих слів Багряна Шкіра підвівся, даючи зрозуміти, що суперечки марні...

Шлях до лігва крилатих потвор пролягав через випалені тераси, де земля під ногами бралася дрібними тріщинами. Сірий пил тут змішався з дрібною крихтою обсидіану, яка злітала з-під важких чобіт Шена й гостро різала повітря.
​Еліна ледь встигала за широким кроком провідника. Пальці, що звикли до витончених вбрань Азгілона, раз у раз торкалися розірваного одягу. Навколо не було жодного натяку на життя - лише покручені стовбури мертвої бойової лози, яка давно висохла, але все ще тримала скелі своїми скам'янілими обіймами.
​Невдовзі простір попереду розірвала гігантська тріщина. Земля обривалася так різко, наче її розрубали гігантським мечем. Це і була Ущелина Гільєтинщиків. З її глибини піднімався важкий, солодкувато-гнильний сморід, тухлого м'яса та посліду вищих хижаків.
​Шен зупинився на самому краю, зазирнувши в чорну бездну. Зелені очі звузилися, вираховуючи безпечні виступи на скельних стінах. Вітер тут дув інакше - він виривався з глибини прірви короткими, рвучкими поривами, що нагадували хрипке дихання гігантської істоти.
​Мисливець скинув із плеча важку торбу, дістав товсту мотузку з жил Зоґана і почав шукати надійний камінь для кріплення. Вузлуваті шестипалі пальці впевнено в'язали складні мисливські вузли клану Багряних Шкір. Кожен рух воїна був вивіреним роками виживання: у цьому місці секундна затримка чи слабкий вузол означали смерть.
​Еліна підійшла ближче, але відразу відсахнулася, коли порив вітру подув знизу, волосся затріпотіло на брудному вітрі.
​Шен різко повернув голову до супутниці. На лобі воїна грізно зблиснула пара рогів. Перевіривши натяг мотузки, Багряна Шкіра зафіксував кінець навколо масивного валуна.
Вузлуваті пальці міцно перехопили мотузку. Демон без тіні страху почав спуск у темну пащу розщелини. Потужна постать швидко зникла в глибокій тіні скель, залишивши супутницю наодинці з неосяжним, мертвим обрієм.
Еліна завмерла на краю, вчепившись нігтями в холодний валун. Золотоволоса мандрівниця вдивлялася в сіре марево неба, де кожен рух хмар здавався помахом смертоносного крила. Серце калатало об ребра, наче спійманий птах, поки рятівник десь у глибині шукав серце для майбутнього посоха.
- Слідкуй за небом, м'якотіла, - пролунав глухий голос знизу, відлунюючи від стін прірви.
Еліна витерла холодний піт з лоба. Було відомо: якщо хоч одна крилата тінь з'явиться на горизонті, лишаться лічені секунди, щоб попередити Багряного. Ущелина Гільєтинщиків не вибачала помилок. Повітря тут здавалося настільки густим від прихованої загрози, що його можна було торкнутися рукою.
Раптом далеко на сході, де небо зливалося з понівеченою землею, простір здригнувся. Тендітна ельфійка примружилася, намагаючись розгледіти причину, яка змусила шкіру вкритися сиротами. Це не був вітер. Ритмічний, важкий помах великих крил розрізав тишу. Охоплена страхом, Еліна притислася до землі, намагаючись стати непомітною, буквально втиснутися в сірий пил.
У цей момент демон закінчив спуск, опинившись усередині гнізда. Навколо лежали кістки та гілки, обтесані вічним вітром до гостроти голок. У центрі похмурого лігва лежали чотири яйця Гільєтинщика - зеленкувато-сірі, мов річкове каміння. Поряд мерехтіли кристали, які ці літаючі Зоґани використовували як маяки для приваблення самок. Шен, не гаючи часу, зібрав яйця, дбайливо загорнувши у шматки тканини. Потім широка долоня підняла мерехтливі камінці, вибираючи найбільші та найяскравіші. Коротка перевірка поглядом навколо - і шлях назад, до мотузки.
Раптом світло зверху перекрила величезна тінь. Стрімко пікіруючи, розлючений самець Гільєтинщика націлився прямо на загарбника. Шен лише роздратовано пирхнув:
- Та щоб тобі! Ця м'якотіла навіть з цим не впоралася!
Дві руки міцно перехопили сокиру з драконячого скла, готуючись до удару. Бестія наближалася, розрізаючи простір гострими, мов бритва, крилами, створеними природою лише заради вбивства. Вже за мить Гільєтинщик опинився впритул, несамовитий від сплюндрованого дому.
Еліна почула лише різкий свист, наче два гігантські мечі зіткнулися з неймовірною швидкістю. Скло та кістка зустрілися в смертельному танці. А за мить розщелину прорізав крик - суміш скреготу металу та передсмертного хрипу.
У розщелині запала гнітюча тиша, лише відлуння страшного звуку ще деякий час блукало між скелями. Золотоволоса мандрівниця затамувала подих, боячись зазирнути за край прірви.
Еліна обережно підповзла до краю. За хвилину з темряви виринув багряний демон, повністю вкритий чорною кров'ю Зоґана. На масивному плечі зяяла свіжа рана. Знизу, на виступі розщелини, залишився нерухомий труп хижака. Воїн виліз на гору і без жодного слова почав мовчки змотувати мотузку.
Еліна, гостро відчуваючи провину, тихо промовила:
- Я не помітила наближення бестії... Вибач.
Шен перевів холодний погляд зелених очей на супутницю:
- Ви, м'якотілі, всі однакові! Тільки помітите небезпеку - ховаєтеся в панцир, як Гунал!
Ельфійка, ошелешена порівнянням із равликом, гордовито скинула голову:
- Не смій мене порівнювати з цими істотами!
Не встигла мандрівниця закінчити фразу, як шестипала долоня жорстко закрила їй рота. Демон нахилився до самого вуха, прошепотівши:
- Своїм криком усіх Гільєтинщиків скличеш на вечерю. Треба рушати, поки зграя не прилетіла на крик самця.
Мотузка зникла в торбині і миттєво опинилася на плечі. Перехопивши сокиру, воїн міцно вхопив супутницю за руку, потягнувши за собою. Груба, мозолиста долоня Багряної Шкіри здавалася важким каменем, але водночас випромінювала дивне, майже забуте тепло, схоже на вранішнє літнє сонце. Еліна мовчки йшла слідом, раптом усвідомивши, наскільки спокійно почувається за цією широкою спиною.
За кілька хвилин попереду з'явився кам'яний навіс. Шен нарешті випустив тонку руку дівчини:
- Привал!
Масивне тіло важко опустилося на валун. Скинувши торбу, мисливець дістав ємність із кашкою з кришталевої Лілії.
- Дозволь мені допомогти, - тихо сказала Еліна.
Зелені очі зустріли її погляд із крижаною байдужістю:
- Дякую, ти вже допомогла.
Ельфійка похнюпилася, знову відчуваючи провину за пропущеного хижака. Демон методично втирав цілющу мазь у глибоку рану, але крадькома спостерігав за супутницею. Помітивши, як сильно та засмутилася, воїн навмисно зробив вигляд, ніби ніяк не може дістати рукою до розірваного місця за плечем.
Еліна підвелася, ховаючи радість від можливості бути корисною, і пробурчала:
- Ох, ці чоловіки. Навіть будучи демоном, не хочете просити про допомогу. Давай сюди.
Взявши ємність із кашкою, золотоволоса мандрівниця почала обережно втирати мазь у понівечену плоть. Пальці мимоволі торкалися грубої багряної шкіри, яка вся була посічена старими шрамами та глибокими рубцями - слідами жорстоких років ініціації. Закінчивши, Еліна тихо додала з ноткою жалю:
- Та на тобі живого місця немає...
Воїн нічого не відповів. Забравши посудину, сховав її до торби, підвівся і підняв важку сокиру.
- Сиди тут, скоро повернуся, - Шен зробив коротку паузу, зблиснувши очима. - Хоч із цим упораєшся?
Постать мисливця зникла за рогом скелі. Обурене бурмотіння ельфійки наздогналo його вже в сірому мареві Пустки.
Еліна сиділа під навісом, вдивляючись у порожнечу. Очікуванню не було кінця. Погляд мимоволі впав на залишену торбу. Мандрівниця відчайдушно боролася з бажанням зазирнути всередину, повторюючи правила етикету Азгілона, але цікавість виявилася сильнішою за виховання.
У цей час Шен блукав серед гострих скель. Потрібно було знайти молоде дерево залізного дуба - ця міцна, як метал, деревина піддавалася обробці тільки до того, як остаточно затвердіє. Через годину пошуків ціль було знайдено. Ідеальна заготовка для майбутнього інструменту чаклуна опинилася в руках.
Повернувшись до скельного навісу, демон застав супутницю за ганебним заняттям - Еліна захоплено порпалася в чужій сумці, зовсім втративши пильність. Кроки Багряної Шкіри були беззвучними. Опинившись упритул, воїн гримнув:
- Знайшла, що шукала?!
Ельфійка підскочила на місці, миттєво збліднувши від сорому та переляку. Шен мовчки вирвав торбину, закинув на плече і коротко кинув:
- Пора йти. До ночі треба знайти укриття.
Мандрівниця піднялася, обтрушуючи одяг від сірого пилу. Демон рушив у напрямку Азгілона, жодного разу не озирнувшись. Широкі кроки вели вперед, а золота шевелюра миготіла позаду - Еліна ледь встигала, зосереджено про щось міркуючи.
- Там, - велика рука вказала на темний зів печери вдалині.
Біля самого входу Багряна Шкіра зупинився. Ніздрі втягнули повітря, а зелені очі почали вивчати сухий пил. Печери в Пустці рідко залишалися порожніми, стаючи лігвом для демонів чи диких Зоґанів. Завершивши огляд, мисливець повернувся до супутниці:
- Тут вільно.
Під кам'яним склепінням панувала вогка прохолода з ледь вловимим, застарілим запахом звіра. Шен перевірив кожен куток, після чого зібрав сухий хмиз та коріння, занесені сюди минулими бурями.
Потужні руки почали ритмічно й невпинно терти палицю об палицю. За кілька хвилин з'явилася перша іскра. Демон обережно підклав сухий фіолетовий мох. Вогонь затанцював на деревині, заповнюючи печеру теплим світлом і розганяючи густі тіні.
Еліна, забувши про сором, почала невдоволено нарікати на бруд, роздроблені кістки невідомих істот та густу павутину, що звисала зі стелі, наче клоччя. Воїн навіть не повернув голови. Мовчки сів на плаский камінь, дістав ніж і почав методично стругати свіжу заготовку з залізного дуба.
Еліна влаштувалася навпроти, затамувавши подих. Чорне, як смола, дерево піддавалося лезу, втрачаючи нерівності й стаючи ідеально гладким. Здавалося, увесь світ навколо завмер, залишивши в тиші лише блиск ножа та зосереджене обличчя майстра.
Коли основа була готова, Шен дістав із торбини смужки темно-фіолетової шкіри Зоґана, щільно обмотуючи руків'я. Слідом з'явилися міцні білі жили, чисті, мов перлини, якими демон надійно зафіксував краї.
Нарешті на світло з'явилися самоцвіти з ущелини Гільєтинщиків. Мерехтливі кристали лягли на плаский камінь перед ельфійкою.
- Обирай, - коротко промовив Багряний.
Камені пульсували м'яким, різнокольоровим світлом, відбиваючись у зелених очах демона та зачарованому погляді золотоволосої мандрівниці.
Золотоволоса мандрівниця довго вагалася, перебираючи поглядом мерехтливі самоцвіти. Нарешті тонкі пальці вказали на кристал глибокого чорного кольору, всередині якого пульсувало тривожне червоне світіння. Очі авантюристки зустріли вичікувальний погляд Шена.
Багряний демон мовчки взяв обраний камінь. З надр торбини з'явився шматок дивної речовини, схожої на смолу, але твердої, мов скеля. Затиснувши застиглу масу двома міцними трісками, воїн підніс уламки близько до полум'я. Речовина майже одразу засичала, плавлячись і виділяючи нестерпний, ядучий сморід. Еліна миттєво прикрила носа краєм одягу, заплющивши очі - від важкого випаровування перехопило подих.
Не гаючи часу, майстер густо намазав розплавленою живицею верхівку чорного залізного дуба і з силою притис кристал. Минуло кілька секунд, і суміш намертво застигла, перетворюючи камінь та дерево на єдине ціле.
Посох упевнено перейшов до рук ельфійки. Як тільки пальці торкнулися фіолетового руків'я із сухожилля та шкіри Зоґана, долоня відчула дивовижну текстуру деревини - холодної, мов метал, ідеально гладкої, без жодної скалки. Зброя важко лягла в долоню, але ця вага відчувалася правильно. У ту ж мить золотоволоса мандрівниця відчула, як рідна магічна сила, що так довго спала в умовах Пустки, потужно струменіє крізь камінь і приємним теплом розливається по тілу.
Від несамовитих радощів забувши про суворий етикет благословенних земель, дівчина підскочила до провідника і дзвінко поцілувала багряну щоку.
Мисливець вмить зніяковів. Очі кольору холодного смарагду округлилися, а масивне тіло ледь помітно відсахнулося, абсолютно не очікуючи такої палкої та незвичної для жителів Пустки подяки. Обличчя демона налилося густішим багрянцем.
Еліна помітила зміну в міміці супутника й зацікавлено схилила голову набік:
- Ти почервонів сильніше звичного. Щось не так?
Воїн миттєво підвівся, намагаючись повернути незворушність. Величезна постать знову закрила світло вогню, кинувши широку тінь на скелю.
- Я піду по хмиз, ти лишайся тут і нікуди не йди! - прогримів мисливець звичним грубим тоном, від якого стіни печери ледь помітно здригнулися.
- Добре, - відповіла Еліна навздогін.
Втративши інтерес до поспішної втечі Багряної Шкіри, ельфійка знову захоплено роздивлялася нову зброю, проводячи пальцями по ідеально гладкій поверхні залізного дуба.
Демон швидко вийшов назовні. Відійшовши на безпечну відстань від табору, Шен зупинився. Шестипала рука повільно торкнулася щоки, ніби шукаючи там приховану рану. Дивне, гаряче відчуття було абсолютно невідоме. В жорстокій Пустці навіть найменша слабкість призводить до швидкої смерті під зубами вищих хижаків, а тут... якесь ельфійське диво збентежило сильніше, ніж недавня сутичка з Повзучим жахом.
Зібравши сухий хмиз та коріння неподалік, Шен повернувся під навіс. Оберемок гілок із глухим звуком упав біля вогнища. Кілька товстих сучків відразу відправилися в полум'я. Дивлячись на іскри, воїн промовив:
- Доведеться лишитися тут на ночівлю. Сьогодні не встигнемо перейти Скляні озера, а там сховатися ніде.
Золотоволоса мандрівниця, все ще не відриваючи очей від посоху, тихо кивнула:
- Добре!
Рятівник ельфійки дістав з торбини важку шкуру Зоґана, звичним рухом розстелив її біля вогнища, забезпечуючи супутниці захист від холодної кам'яної підлоги. Слідом на світло з'явився шматок в'яленого м'яса. Простягнувши велику руку, демон наказав:
- Їж і лягай спати!
Еліна, не відводячи погляду від залізного дуба, слухняно взяла їжу й умостилася зручніше на розстеленому хутрі. Жорстке м'ясо, просякле густим димом та з характерним для Пустки присмаком заліза, після довгих мандрів швидко повертало сили. Покінчивши з вечерею, ельфійка обережно лягла, поклавши посох поруч, і затихла, спостерігаючи за Багряним.
Шен сів на великому камені навпроти. Обидві долоні стиснули топорище сокири з драконячого скла, опустивши важку зброю на коліна. Пильно дивлячись на напівпрозоре чорне лезо, що відбивало язики полум'я, воїн ледве помітно забурмотів під ніс слова стародавньої мови.
Еліна, помітивши дивний ритуал, не втрималася:
- Що ти робиш?
Шен повільно підняв зелені очі, відірвавшись від споглядання глянцевої поверхні:
- Згадую легенду про Шаґу Першого, - промовив демон з ледь помітною гордістю в голосі. Погляд на мить спалахнув у напівтемряві печери.
Тендітна ельфійка зацікавлено припіднялася на лікті, підімнувши під себе фіолетову шкіру:
- А хто цей Шаґа такий?
- Це легендарний демон, який зміг подолати дракона самотужки! - голос сувого воїна набув особливої величавості, відлунюючи під склепінням. - Шаґа об'єднав всі клани демонів проти Борґлано!
Почувши абсолютно нове, чуже для Азгілона слово, авантюристка запитала:
- А що таке цей Борґлано?
Шен на мить замовк, вдивляючись у нічне полум'я, де тріщав свіжий хмиз. Потім коротко відрізав:
- Мовою предків це означає Зло.
Після цих слів багряний демон рішуче перехопив сокиру, демонструючи формою тіла, що розмову остаточно закінчено.
- Досить балачок, тобі треба відпочити! - наказав мисливець, знову перетворюючись на мовчазну кам'яну статую, готову охороняти спокій супутниці до самого світанку.
Еліна вмостилася зручніше на жорсткій шкурі Зоґана, міцно стискаючи тонкими пальцями новий посох із залізного дуба. Деревина, важка й прохолодна, дарувала оманливе відчуття безпеки серед чужої, ворожої пустки. Золоті волосинки ельфійки зблиснули в тьмяному світлі багаття, коли голова опустилася на імпровізовану подушку.
Шен повільно підвівся, розправляючи могутні плечі. На лобі демона чітко виділялася перша й поки єдина пара гострих рогів - ознака молодості за мірками Багряних Шкір. Великі шестипалі долоні звично й точно намацали в торбі ковдру, зроблену зі шкіри Заглота. Важкий матеріал глибокого темно-фіолетового кольору одним широким рухом ліг на плечі супутниці, накриваючи тендітне тіло повністю. Ночі в пустці занадто холодні для істот з Азгілона, і крижане повітря вже починало просочуватися крізь скельні тріщини.
Залишивши супутницю в теплі, мисливець перехопив пальцями сокиру з драконячого скла. Чорне, глянцеве лезо зброї ввібрало відблиски помираючого вогню. Зелені очі демона затрималися на мить на обличчі сплячої жінки, після чого широкі кроки спрямувалися назовні, у непроглядну нічну темінь. Шен шукав Гуналів, чиї характерні сліди запримітив ще на підході до укриття.
Холодний вітер пустки, насичений пилом Давніх, різко вдарив у груди. Демон рухався беззвучно, незважаючи на масивну статуру. Заглиблення між камінням привело слідопита до цілі - великі, всеїдні равлики повільно пересувалися по сухому ґрунту. Оцінивши здобич, Шен нагнувся і просто взяв двох із них, які були менші. Слизькі, холодні мушлі надійно лягли в широкі долоні.
Розворот у бік табору. Крок уповільнився біля самого входу до печери. Погляд зелених очей застиг на землі. На попелі чітко виднівся свіжий, дивний відбиток, притаманний лише одному створінню - Нерзоферу. Серце забилося рівно, але м'язи напружилися. Напіврозумний вищий хижак пустки, втілення смерті та жаху, він ніколи не атакував бездумно. Ця потвора спочатку ретельно оцінює ризики, готує план нападу, а вже потім діє, не залишаючи жертві шансу.
Розуміючи смертельну загрозу, демон навіть не повернув голови в бік чорних валунів. Знав - хижак сидить у темряві, вираховуючи кожен рух, чекаючи на найменший прояв паніки. Не обертаючись, демонструючи абсолютний спокій і повне усвідомлення того, що за спиною спостерігають, Багряна Шкіра увійшов під кам'яне склепіння. Еліна солодко спала під фіолетовою шкірою Заглота, абсолютно не відаючи, що мить тому зло, уособлене в п'яти метровому монстрі, пройшло зовсім поруч.
Шен важко сів біля вогню. Опустив Гуналів на кам'яну підлогу і притис равликів великим, важким валуном, позбавляючи здобич будь-якої можливості втекти до світанку. Тверді пальці знову сягнули до торбини, дістаючи крикливу бульбу. Шорстка, ледь пульсуюча поверхня рослини заблищала в кулаці. Точним ударом сокири демон розрізав бульбу навпіл і поклав обидві частини прямо до розпеченого вогнища.
Сік миттєво закипів, засичав на вугіллі. Ледве вловимий, але ядучий запах заповнив замкнений простір печери, нагадуючи суміш аміаку та гнилі. Важкі випаровування поповзли під стелею. Шен знав, що Зоґани терпіти не можуть цей сморід, і це захистить табір від дрібних тварин. Але Нерзофера такий трюк не злякає. Хижак залишився зовні, за межами світла багаття, і присутність потвори тиснула на плечі майже фізично. Демон завмер, поклавши чорну сокиру на коліна, і вп'явся немигаючим поглядом у темний прохід.