Таємниці Часу

Ґотлін, 2023 рік

Після пригоди в королівстві Лева, Хелена повернулася до звичайного життя. Загалом, життя дівчини досить швидко прийшло в норму і вже за кілька місяців після повернення, спогади і смуток за Королівством Левів залишили Хелену. Вона закінчила школу, вступила до коледжу. Робота перекладачем мало чим приваблювала дівчину, але Конеліус наполіг, що вона має здобути вищу освіту. Кілька разів за цей час вони відвідали Королівство Левів, чому Корнеліус не міг натішитися. Батько знайшов собі дівчину, вона працює в лабораторії при ҐотлінФарм, її звали Амалі. Вони познайомилися в приймальні психотерапевта, до якого Корнеліус приходив після повернення додому, щоб обговорити жахіття, що переслідували його. Жінка була приблизно віку Корнеліуса, з довгим чорним волоссям і темно–карими очима. Амалі була дуже симпатичною, але часом лякала Хелену, вона дивилася на неї так, ніби знала про неї більше, ніж та розповідала. Амалі одягалася дивно, надаючи перевагу безформним пончо і спідницям до підлоги, на її вказівному пальці завжди була велика каблучка з каменем яшма. Вона була громіздкою на делікатних пальцях жінки і незмінний аксесуар здавався Хелені завжди недоречним. Загалом, вона спокійно прийняла новину про стосунки батька. Мами не стало давно, він теж гідний щастя, отже, їй тільки й залишалося, що порадіти за них. Хелена розуміла, що відчуває себе інакше, після тієї пригоди в Королівстві Левів. Вона багато часу проводила в архівах, навіть відшукала Ніка та його колег, але Хранителі не могли їй допомогти знайти свій дар. Усі зійшлися на одній думці: Хелена однозначно є магом. Але чому дар, за її двадцять три роки так і не з'явився, вони відповісти не могли.

Хелена прямувала на співбесіду, сидячи в машині таксі, яка стояла в заторі вже годину. "Чому в Ґотлін поперло стільки туристів?!" – подумки обурювалася вона. Дістатися вчасно до потрібного пункту було нереально. Таксист говорив іншою мовою і, обурюючись, натискав на клаксон.

–Вибачте... – тихо звернулася Хелена. – А не зрозуміло, що там сталося? Я спізнююся...

–Пані, я намагаюся, але ви бачите скільки там машин?! – з яскравим іспанським акцентом відповів водій.

–Ясно...– відповіла вона, зніяковівши.

Це вже третя співбесіда за тиждень, на яку вона не може потрапити. Чудово. Вона намагалася влаштуватися у фірму перекладів, щоб редагувати статті та перекладати їх іншою мовою, але постійно не потрапляє на співбесіду вчасно. Її телефон загудів, секретарка фірми, яка завдяки щасливому випадку знала Корнеліуса, допомогла внести ім'я Хелени до списку. Фірма була відомою і розвивалася вже по території всієї Америки. Дівчина зітхнула, прийнявши дзвінок.

–Хелено? – крикнув у слухавку неприємний дзижчачий голос. – Співбесіда за півгодини. Ти третя в списку, де ти?

–Я на Ельгорт–сквер. – визираючи у вікно, сказала Хелена.– Тут величезний затор.

–Якщо ти не прийдеш за десять хвилин, мені буде складно притримати тебе в списку.

–Я... ага, добре... ем, я зрозуміла. Я постараюся.

Вона говорила щось іще, але Хелена поклала слухавку.

– Дідько! Якщо я не влаштуюся сюди, не зможу переїхати до Вашингтона, – бурмотіла дівчина.

–Ви щось сказали? – запитав таксист.

Дівчина склала руки на грудях, проігнорувавши його репліку. Правду кажучи, Хелену дістав Ґотлін. Він розширювався і відбудовувався, містом почали цікавитися туристи. Але Хелені тут було нудно. Одна справа, жити тут у дитинстві або, приміром, стати магом і досліджувати нові королівства. Але за фактом, бути магом– вибраковкою, ким себе і вважала Хелена, в місті повному магів, було, як мінімум, принизливо. Тому, вона прагнула заробити грошей і переїхати кудись подалі. Корнеліус поки що не знав про плани доньки, але радів, що вона нарешті шукає роботу за фахом. Фірма перекладів, у яку хотіла влаштуватися дівчина, була такою, що швидко розвивалася, за кілька років вона стала магнатом серед собі подібних і скупила дрібні підприємства з такою самою специфікою. Переманивши до себе найкращих фахівців, вони повністю перекладають американські видання, ведучи інтернет–журнал майже всіма мовами світу. Це був вагомий внесок у засоби світової масової інформації, і зараз передплату на їхнє видання купило кілька мільйонів людей. Потрапити туди, це велика удача, хоч Хелену й не цікавили переклади. Але її хвилювали гроші, чомусь вона була переконана, що, втікши з рідного обридлого Ґотліна, вона почне нове життя. Дівчина знову глянула на затор на дорозі, що не просунувся ні на дюйм. "А, щоб тобі! Досить!" – подумки благала Хелена. Вона стукнула руками по сидінню, розізлившись. Раптом водій застиг, машини більше не гуділи.

–Чому ви... – вона потягнулася до таксиста, але він здавався восковою фігурою себе самого. Знерухомлений, він навіть не кліпав.

Хелена знервовано ковтнула і виглянула у вікно. Зграя птахів у небі теж зупинилася.

–Що? – не зрозуміла вона, штовхнувши двері машини. Опустивши ногу, взуту в чорний лаковий човник на підборі, вона залишила салон. Обернувшись на всі боки, вона відчула, як її скував страх. Поли подовженого чорного жакета, одягненого на білу широку сорочку поверх чорних джинсів, хльоснули її з боків. Вона озирнулась, не розуміючи навіть, як описати те, що бачила. Уся дорога застигла, усі автівки, люди в авто, всі зупинилися на своїх місцях. Хтось перекинув склянку з кавою, роблячи ковток, хтось висунув руку з вікна, відкриваючи рот, щоб щось крикнути водієві в сусідній машині. Усе місто просто застигло. Йдучи між машин, Хелена намагалася усвідомити, що сталося. Її не полишала думка, що все, що сталось результат її дій. Вона відчула сплеск сил, який покинув її, коли вона вдарила руками сидіння.