Звір

В просторі, за межами часу, у мене завжди виникає відчуття самотності. Безмежна порожнеча, яка змінює, мов метаморфна речовина, свою структуру, породжуючи ілюзорні образи та чудернацькі композиції.

- Самаель, твій хід, - Михаїл потягнувся, розправивши білосніжні крила, та переставив фігуру на шахівниці.

Мого брата Батько створив дійсно майже досконалим: ідеально розвинене тіло, з такими гармонійними обрисами та пропорціями, що інколи здається, що це алмаз, що пройшов огранку, ще й це білосніжне довге волосся і блакитні глибокі очі... і це в подобі, близькій до людської, а в енергетичному плані навіть порівняти не знаю з чим.

Якщо все так чудово, то чому ж я не вважаю його повністю ідеальним, запитаєте ви?
Все просто, він - максималіст, як і всі ангели. Безмежна любов до всього живого у нього поєднується з критичною, я б навіть сказав, фанатичною ідеологією, за відступ від якої мій брат карає без жалю та прощення.

Чим на мою думку кращі в цьому питанні демони, так це політикою невтручання в хід подій. Ви почнете стверджувати, що знаєте безліч історій, згідно яких жорстокі породження інфернальних планів забирають невинні душі до себе? Ну, тут я з вами вимушений не погодитися, кожна людина, в цих історіях, на певному етапі зробила свій вибір і всі подальші події, лише наслідки цього рішення. Та й невинним вже давно нікого назвати не можна... жага до влади, матеріальних цінностей, задоволень, все це зіпсувало людство, яке не помічає, що поїдає само себе через свою ж жагу до досконалості та розвитку.

Ми з Михаїлом довічні суперники, як Світло та Темрява, ніколи не зможемо прийняти погляди один одного, як і не зможемо один без одного існувати. Мене було створено вільнодумцем, творцем своєї особистості та власного світу. Михаїл ж прийшов в ідеалізовану систему, частиною якої став, вважаючи її вінцем творіння.

Щоразу наші зустрічі перетворюються на битву, ми боремося за свої ідеали, за простір та право на існування, за душі та погляди... от і зараз, на шахівниці, створеній нашими амбіціями і бажанням перевершити супротивника, розігрується партія, фігурами в якій виступають люди, молодші діти нашого Батька.

Скільки ми так сидимо не знаю, може мить, а може вже вічність, але все це не має значення, так як ми перебуваємо тут і усюди одночасно, такий подарунок зробив Батько своїм дітям, коли закладав іскру життя, щоб ми могли піклуватися про новонароджений світ.
Образ брата замиготів, а це означає, що він більш сконцентрований та активний зараз в іншому місці.

Що ж, зараз мій хід, потрібно обрати нову ціль... хто це буде... пішак-менеджер, що зустрінеться з примарами, кінь-лейтенант, якому варто побачити результат своїх вчинків через атаку немертвих... о, чи може прямолінійна тура-заступник директора компанії, який стане перевертнем... так, напевно саме він, тоді клубок подій розкрутиться в необхідну мені комбінацію.

Ви думаєте я злий демон, що спокушає людей і карає їх за гріхи? Ні, для цього є ті, хто стоїть нижче за мене в ієрархії, та ангели-помсти, що допомагають відтворити рівновагу, через "ефект бумерангу", як люблять говорити деякі з моїх підопічних.

Я не виконую накази, не підкоряюся, всі мої вчинки основані на власній ініціативі та зацікавленості. Я не обираю сторону, не підтримую людей чи інших сутностей. Завжди вважав цінним внутрішній мікросвіт кожного індивідууму та право розумного на вибір власного шляху.

Я не демон, не ангел... я унікальний в своїй природі, як і всі ви. Кожна розумна істота створювалась Батьком за межами Зла і Добра, ми самі вибудовуємо своє оточення, життєвий шлях та позиції. Мої брати свідомо обирають світло та темряву, а я обожнюю свободу, залишаючись нейтральним в своїх поглядах та діях, через це мною захоплюються всі, на рівні з палаючою ненавистю, яку, знову ж таки, всі до мене відчувають.
 

Осінній вечір плавно перетворювався на глибоку, сповнену містичної краси, ніч. Місто продовжувало дихати, але якось більш розмірено та спокійно. Вітер не завивав лютим вовком над дахами, ніжно граючись із золотистим листям сонних дерев.

Заступник директора великої корпорації, яка впевнено займала ключові позиції на міжнародній арені, після довгого робочого дня, зупинився посмакувати кавою біля вуличного кіоску.

Здавалося б дивним, що такий поважний чоловік, у дорогому одязі та з значними сумами на рахунках, п'є каву не в ресторані чи хоча б в якомусь фешенебельному клубі, але йому так інколи хотілось побути просто людиною.

Дикий ритм останніх місяців випив всі сили з молодого чоловіка, який вже почав забувати як виглядає звичайне життя, сповнене приємними моментами, такими як зустріч з друзями, вихідні з родиною, бездумне гортання сторінок інтернету з горнятком ароматного чаю...

Корпорація, в якій працював чоловік, розросталась і нещодавно Алекс отримав омріяне підвищення, задля якого він працював понаднормово останні п'ять років. Перша хвиля ейфорії спала і чоловік почав аналізувати все те, що з ним відбулося за цей період, розуміючи, що втрачає щось дуже цінне... час, який присвячує роботі... час, який вже не повернеш...

- Гарна сьогодні ніч, якраз ніби створена для того, щоб насолоджуватись таємничими пейзажами, оповитими яскравим світлом повного місяця, та запашною кавою, - поруч з Алексом, який відійшов до старої лавки, що примостилась на початку паркової алеї, пролунав голос.

Чоловік подивився на незнайомця - досить охайного, презентабельного чоловіка, що сидів з горнятком кави і, з посмішкою, спостерігав за ним.

Заступник директора кивнув погоджуючись і сів поруч з несподіваним співрозмовником.

- Так, Ви праві, з сучасним темпом, такі моменти просто як ковток свіжого повітря, - відповів хлопець.

- Ми самі творимо своє життя, якщо Вас щось не влаштовує, то можливо варто це щось змінити?, - хмикнув незнайомець.

- Можливо, я сам вже почав думати на цю тему, - сумно відповів Олександр, - але мені здається нелогічним відмовитись, просто через хандру, від всього того, що було отримане багаторічною, важкою, наполегливою роботою. Зараз ніхто не вільний в своїх вчинках та рішеннях, всі ми заручники системи, яку самі ж породили.