Добра зла відьма

Закривши ноутбук, Вікторія відкинулась на спинку крісла, обдумуючи свої проблеми.
Грошей залишилось досить мало, якщо жити економно, то вистачить максимум на два місяці, це враховуючи те, що на співбесіди доведеться ходити пішки. Дівчина подивилась на темний екран мобільного, - може варто було б зателефонувати власниці квартири і домовитись про відтермінування оплати... ні, вона і так в минулий раз натякала про недоцільність затримки виплати.

Віка піднялась і, потягнувшись до хрусту, підійшла до вікна. Надворі осінь золотила листя, небо похмуро розглядало землю, визначаючись чи варто її поливати рясним дощем.

Заглянувши в холодильник, дівчина зрозуміла, що їй необхідно йти за продуктами. Накинувши коротку шкіряну куртку, брюнетка вислизнула на вулицю, поспішаючи до супермаркету.

Людей в залі було досить мало, так як відвідувачі не ходять на закупи в середині робочого дня.

Біля молочного відділу Вікторія випадково почула розмову двох жіночок середнього віку.

- Уявляєш, вона заміж вирішила вийти на початку навчального року і переїздить до чоловіка в інше місто. От невже влітку не могла попередити дирекцію про свої плани, вважай поставила нас перед фактом, - незадоволено розповідала подрузі руда красуня у чорному пальто.

- Та ти що, а ми все думаємо, чому заміни ставлять одна за одною, - похитала головою блондинка з яскравим манікюром. - От в мене зараз, якраз після вікна між уроками, теж заміна буде.

- Не знаю навіть що робити, - сумно сказала руда, - зараз поки оголошення дамо, співбесіди проведемо, купа часу пройде, всі вчителі, до середини осені, вже визначаються з місцем роботи, та й знайти викладача математики не так й просто. А ще й свято скоро, сама знаєш, нам необхідна людина з певними, цілком конкретними, параметрами.

- Ох, ну спробуйте все ж таки з оголошеннями, може пощастить, - похитала головою її співрозмовниця.

Вікторія завмерла з пакетиком молока в руках, швидко обмірковуючи почуте: в якійсь школі звільнився викладач математики, а вона якраз ж фізико-математичний факультет закінчила! При цьому об'яву ще не давали і є шанс потрапити на співбесіду, потрібно лише розпитати куди саме йти. З святом незрозумілий момент, але може який день осені чи день школи, не суттєво, розбереться по ситуації.

- Вибачте, я випадково почула вашу розмову, - Віка зніяковіло підійшла до жінок. - Я закінчила фізико-математичний факультет, у нас в магістратурі практика була в навчальних закладах, тому я маю право викладання... я так зрозуміла, що у вас в школі вакансія є...

- О, дорогенька, нам дійсно потрібна вчителька, але потрібно все офіційно..., - почала було блондинка.

Руда, в цей момент, мовчки уважно розглядала дівчину і, перебивши промову своєї колеги, коротко сказала:

- Підходить... Як Вас звати?

- Вікторія, - дівчина розгублено переводила погляд з однієї панянки на іншу.

- Я - завуч з навчально-методичної частини, звати мене Анфіса Павлівна, а це викладач географії - Олена Леонідівна. Чекаю на Вас завтра вранці о десятій годині на співбесіду з документами, гляну диплом, якщо все гаразд, то поспілкуєтесь з директором. Верхо... Зінаїда Петрівна досить сувора жінка, але професіоналів цінує, зможете довести, що підходите нам, - робота Ваша, - з лукавою посмішкою завершила руда. - Тринадцята школа, другий поверх, десята година.

- Ох, так, звісно, - закивала Вікторія, - я буду, дякую.

- Успіху, дорогенька, - посміхнулась Олена. - Сподіваюсь скоро побачити Вас в нашому колективі.

Віка, наче сомнамбула, відійшла до полички з молочними продуктами, після того як попрощалась з жінками, і взяла пакет молока. Вона бачила, що географічка з завучем щось активно обговорюють, нахилившись одна до одної, але слів розібрати дівчина не могла. По здивованих поглядах, які на неї кидала Олена, Вікторія зрозуміла, що обговорюють її, але стояти прислухаючись було неввічливо, тому брюнетка поспішила на касу, прихопивши дорогою шоколадку і пачку рису.

На вулиці почалась злива. Міцно притиснувши до себе пакет і підтягнувши блискавку куртки під горло, дівчина вискочила на вулицю, сподіваючись перебіжками дістатись додому.

Сховавшись під навісом критої автобусної зупинки, Віка зрозуміла, що марно сподівалась на те, що зможе не сильно намокнути, хоча під одяг вода наче й не затікала...

- Мя... мя..., - до ноги брюнетки щось торкнулось і, опустивши очі додолу, Віка побачила маленьке чорне кошеня, яке обережно намагалось торкнутись лапкою штанини дівчини, заглядаючи їй в обличчя.

- Звідки ти тут, маленький?, - Віка закрутила головою в пошуках людини, яка, хоча б теоретично, могла бути господарем цієї дрібноти, але на зупинці, та й наче на всій вуличці, дівчина була одна.

- Мя..., - кошенятко притулилось до чобітка Вікторії, примруживши свої блакитні оченята.

- Ех, ти ж, знайда маленька, - зітхнула дівчина, розуміючи, що залишити крихітку на вулиці вже не зможе, і, взявши кошеня на руки, сховала його під куртку, одразу відчувши як мокре тільце трясеться від холоду. - Ось так, ходи до мене. Сподіваюсь, що власниця квартири не вижене нас вдвох на вулицю, коли побачить тебе.

Дощ майже закінчився, поки Вікторія розмовляла з кошеням, і дівчина використала момент перерви, щоб добігти до свого дому, так як бачила, що похмуре обличчя неба, все ще сердито поглядає вниз.

Кинувши пакет з продуктами на кухні, Вікторія поспішила з кошеням до ванної кімнати, прихопивши з собою стару теплу кофтину, яку інколи носила взимку вдома.

- Ось так, маленька, зараз ми будемо чистенькі, зігріємося, - дівчина обережно відмивала маленьку кішечку, яка на диво спокійно сиділа під тонкими струменями теплої води.

- Мя?, - тоненько сказала чорна киця, наче запитуючи що далі, коли Віка вимкнула воду, витираючи шерстку кошеняти.

- А далі ми будемо сохнути, грітись і обідати, - посміхнулась Вікторія, замотуючи свою чорну знайду в кофтину.