Велике починається з малого

В кожному невеликому місті, частіше за все десь на окраїні, або у старому районі, за високим парканом, у занедбаному саду, серед мертвих покручених дерев, ховається таємничий будинок. Місцеві намагаються обходити його десятою дорогою, розповідаючи один одному містичні легенди, пов'язані з цим дивним місцем. Молодь тягне туди наче магнітом, але мало хто наважується потурбувати старого господаря цього дому, з яким пов'язано не менше страшних історій, ніж з його помешканням.

Теплий осінній день радував яскравим листям, безхмарним небом і ніжними сонячними промінчиками, які вже не припікали, а лиш грайливо торкалися шкіри, даруючи кожному, хто насолоджувався прогулянкою, приємні поцілунки сонячних зайчиків.

Артем з друзями повертався зі школи додому. Високий чорнявий юнак, впевнено дивився на весь світ зеленими, мов у кішки, очима, проявляючи таку ж пластичність та граційність, як і ці муркотливі істоти. Тому кожен напіврозвалений мур підпадав під перевірку на міцність, так як Артем легко залазив на нього, демонструючи друзям свою спритність. Хлопці в цьому році перейшли до старшої школи, тому відчували себе дуже дорослими і самостійними.

Активно обговорюючи останній урок, яким була в дітей географія, молодь петляла вуличками старого міста, не дуже поспішаючи прощатись в такий погожий, наче створений для прогулянок, день. Плавно розмова перейшла з картографії на більш цікаву для юнаків тему піратства.

- А мені батько розповідав, що пірати насправді існували, - наполягав Сергійко, розмахуючи прутиком, який підібрав дорогою. Руде волосся стирчало в різні сторони, очі блищали завзяттям, підкреслюючи захоплення хлопчака темою, яку вони обговорювали. - При цьому, то були не лише капітани, які не хотіли платити данину, а й найманці, що виконували брудну роботу для королів, знищуючи і грабуючи судна сусідніх держав. Вони домовлялись про неофіційну підтримку своєї країни і під піратським прапором чинили морський розбій, після чого платили данину своєму правителю.

- Та ніхто й не каже, що піратів не було, вони он і в наш час зустрічаються. Але скажи, от для чого їм було домовлятись і данину платити, якщо вони були поза законом?, - здивовано запитав Богдан, спокійний охайний блондин з блакитними очима, якого часто порівнювали з янголятком у молодшій школі.

- Як для чого? Щоб можна було сховатись вдома, якщо небезпека прийде, - знизив плечами Сергій.

- Угу, прямо так їх і захистили ті королі, - засміявся Артем. - Їм ж тоді офіційно підтримку піратів визнавати потрібно було б, а це майже стовідсоткова війна з сусідом, якого грабували. Ні, я думаю простіше стратити таких було, щоб інформація далі не пішла і нових найняти за хороші гроші. А платили вони не данину, а товари з документами та зброєю вигідно для корони реалізовували.

- Хм, з цього боку я питання піратства не розглядав, потрібно в інтернеті пошукати, - задумливо потріпав своє руде волосся Сергій.

Хлопці зупинились біля старого будинку, який похмуро височів серед занедбаного саду.

- Говорять, наче тут примари водяться, - пошепки сказав Богдан, обпершись на невисокий кам'яний мур, на який вже встиг заскочити Артем.

- А я чув, що тут мешкає божевільний старий, який вбив всю свою родину і закопав її в підвалі, - заперечив товаришу Сергій. - Доказів знайти не змогли, тому його не заарештували, але заборонили виходити з будинку.

- Ну, одна історія не заперечує іншу, - посміхнувся Артем, маневруючи на одній нозі на паркані. - Старий вбив родину, закопав їх, і тепер вони примарами ходять по будинку, завиваючи про свою важку долю.

Хлопці замовчали, уважно розглядаючи темну споруду, яку не вдавалось оживити навіть сонячному світлу.

- А давайте перевіримо що там, - запропонував Артем, зістрибнувши в сад.

- Ти чого, навіть якщо господар дому не схиблений вбивця, то на чужу територію залазити небезпечно, він може поліцію викликати, - стурбовано сказав Богдан.

- Та чого ти вічно такий правильний і боїшся всього, - фиркнув Сергій, перебираючись за товаришем через паркан. - Ми просто до дому сходимо, лізти нікуди не будемо, порозглядаємо що там і як. Якщо хтось звинуватить в проникненні, то вибачимось і скажемо, що цікавимось архітектурою, а якщо накинутись дід той захоче на нас, то просто втечемо, не думаю, що він може так добре бігати як ми.

Сергій з Артемом завмерли на місці, очікуючи на рішення товариша, який так і стояв за загорожею, переминаючись з ноги на ногу.

- Ну? Тут почекаєш чи з нами йдеш?, - нарешті не витерпів Артем.

- Йду, - невпевнено кивнув Богдан і заліз на кам'яний мур.

Хлопець був не таким вправним, як його товариші, тому перечепився за нерівний гострий виступ, намагаючись зіскочити у сад. Звук розірваної тканини сповістив, що молодику доведеться купувати нову спортивну кофту.

- Дідько, це ж треба так зачепитись невдало, - пробурчав Богдан. - От не хотів ж лізти.

- То залишався б, - знизив плечами Сергій і пішов в сторону будинку.

- Угу, стояв би під парканом як недоумок якийсь. Ні, краще вже з вами піду, а то може дійсно щось цікаве там буде, - хитнувши головою, Богдан поспішив за товаришами.

Пробираючись через пожовклу осінню траву, хлопці назбирали будяків на одяг, але дістались до своєї цілі.

- Он доріжка нормальна від хвіртки веде, потрібно було там перелазити, - кивнув в сторону Сергій.

- Угу, щоб одразу всі запримітили, що ми, куди нас не кликали, ліземо, - фиркнув Артем. - З цього боку паркан хоч на бічну вуличку дивиться, а не на широку дорогу.

Зблизька будинок виглядав ще більш занедбаним: покрівля місцями прогнила, камінь на стінах почав лущитися і цілими шматками, що відпали під дією невблаганного часу, лежав прямо в траві під ногами.

Хлопці крутились біля темних вікон, але ті були такими брудними та мутними, що розгледіти нічого не виходило.

- А пам'ятаєте, нам на фізиці розповідали, що скло є аморфною структурою, яка постійно намагається кристалізуватись. Генадійович тоді ще фотки старих будинків з такими вікнами показував, пояснюючи, що якісь там кристалики формуються з часом всередині скла, тому вони такі мутні і відмити їх вже не можна, - приглядаючись до вікна сказав Артем.