Сусід-2

"Привіт. Це мама Марії. У нас проблема, не можемо другий день зв'язатись з Марі. Можливо в неї щось з телефоном... якщо вона з тобою в університеті, скажи щоб вийшла на зв'язок, ми хвилюємося. Ми з її батьком зараз закордоном на відпочинку, полетіли ще в суботу ввечері, тому поїхати перевірити як там вона на новій квартирі зараз не можемо. Повідом, будь ласка, як поспілкуєшся з Марією. Дякуємо."

Олеся вдруге перечитала смс, яке прийшло ще вдень, коли дівчина була на парах. Марія не з'явилась на заняттях, телефон не відповідав, тому Олеся планувала поїхати до подруги на квартиру, щоб перевірити як вона там. Проте плани трохи відкоригувались, після того як прийшло повідомлення від мами Ольги, вона повідомляла, що донька отямилась і постійно просить покликати дівчат, щоб щось важливе повідомити.

Вимкнувши екран телефону, Олеся постукала у двері палати, біля яких переглядала смс.

- Я вас залишу ненадовго, кави хотіла якраз випити, - посміхаючись, після привітання, сказала мама Ольги. - Якщо що, я буду в коридорі, в зоні відпочинку.

Дівчата закивали і, дочекавшись коли двері зачиняться, почали обговорювати все що сталось за останні два дні.

- Ти не розумієш, він там був, - хитала головою Ольга, обхопивши себе за плечі.

- Оль, ну хто там ще міг бути крім нас, - намагалась заспокоїти її подруга.

- Той хлопець, привид, - наполегливо повторювала дівчина, - він не хотів, щоб Марі почула відповідь, яку я прочитала, тому кинувся мене душити. Його рука пройшла крізь шкіру і перекрила повітря... я так злякалася... сказати нічого не можу, а ви його не бачите.

- Хм, добре. Давай ти мені послідовно ще раз розкажеш, що тоді сталось?

- Та що сталось... Марі взяла той папірець і розкрила його, я там прочитала слово "Смерть", дуже злякалась, так як бачила варіанти, які вона писала і серед них цього слова не було... потім темрява, сполох папірця і наш діалог з Марією, під час якого біля неї з'явився напівпрозорий розлючений юнак, який дивився на мене з таким незадоволенням, наче я йому щось погане зробила. Договорити він мені не дав, кинувся душити, далі темрява і прокинулась я вже тут.

- Ох ти ж..., - Олеся не знала що можна сказати чи зробити в такій ситуації. Дівчина знала, що Оля не стала б вигадувати містичні причини свого погано стану... виходить, що Марі зараз в небезпеці!

- Лесь, що ти задумалась?, - Оля легенько торкнулась руки подруги.

- Потрібно їхати до Марі, - відповіла Олеся. - Вчора вона весь день спала, ледь додзвонилась їй ввечері, сьогодні в універі її не було, телефон мовчить, її мама навіть написала мені повідомлення, що донька на зв'язок не виходить і попросила перевірити як там вона.

- Ого... ти думаєш він їй щось зробив?, - затулила долонею рота Ольга.

- Не знаю. Але вся ця містика мене вже починає бісити, - Олеся гнівно стисла кулаки. - І все це дуже схоже на історію про мертвяків, яку нам той дивний незнайомець розповів.

- Який?, - Оля подалась вперед, очікуючи на розповідь.

Леся зітхнула і швиденько переповіла розмову з вродливим чоловіком в кафетерії:

- ... ми одразу ж повернулися, щоб запитати звідки він про Долю знає і чому такі поради дає, але нікого за столиком не було. Офіціантка взагалі сказала, що ми весь час лише удвох сиділи.

- Все ще більш дивним стає, - похитала головою Оля. - Правду бабця казала, що Доля у кожного своя і вона світом блукає, як сама людина виглядає, місце своє визначає. Поради спитатися можна, а прив'язувати негоже. Доля на Недолю заміниться, біда буде...

- А ми підсвідомо прив'язати того Віктора до Марії спробували. А якщо він ще й той, про кого ми подумали, то взагалі все погано, адже він ті відповіді влаштував явно якимись своїми силами, щоб наблизитись ще більше до Марі, - сказала, підіймаючись, Олеся. - Все, я поїхала, якщо до ночі не зателефоную, то ти знаєш куди поліцію направити.

- Може сама не їдь, зателефонуй комусь з наших, - захвилювалась Оля.

- Ні, часу вже не має, та й день ще, можливо встигну до темряви, - відмахнулась від слів подруги Олеся і вийшла з палати.
 

На вулиці, поруч з новобудовами, стояло декілька службових авто, біля яких метушились поліцейські та експерти.

- Що сталось?, - Олеся підійшла до молодого чоловіка в цивільному, який щось записував у блокнот.

- Доброго дня, панянко. А Ви мешкаєте тут?, - запитанням на запитання відповів брюнет.

- Ой, доброго дня, - знітилась через свою неввічливість Леся. - Ні, я до подруги прийшла, другий день на зв'язок не виходить.

- Хм, зрозуміло, - кивнув чоловік і повернувся до записів. Але побачивши, що дівчина чекає на пояснення, зітхнувши, відклав ручку і вирішив задовольнити її цікавість. - Коли тільки завершили будівництво і видали ключі мешканцям, в цей будинок, одним з перших, переїхав хлопчина. А потім він просто в один день зник в невідомому напрямку. Батьки його не місцеві, десь з невеликого селища на заході країни, тому після його зникнення пройшов певний час, поки вони приїхали і подали заяву в поліцію.

- Ключі їм віддали навесні, тобто цей хлопець зник саме тоді, а зараз вже осінь, - здивовано подивилась на слідчого дівчина.

- Так, осінь, ми вже тричі за літо були тут, - кивнув брюнет, - щоразу, як знаходимо нові подробиці в справі, так і їдемо перевіряти. Якщо ваша подруга вдома, то не могли б Ви їй передати, що ми опитуємо сусідів по новій версії слідства. Та й можливо вона ще не давала показів... хоча якщо тільки купила квартиру, то могла нічого й не бачити.

- Ні, виплачує вона квартиру ще з того року, ключі теж навесні отримала, просто влітку з батьками ремонти робили, от лише зараз й змогла переїхати повністю, - хитнула головою Олеся і рушила в сторону крайнього будинку. - Я передам, обов'язково.

Олеся знову і знов набирала код на домофоні, але ніхто їй не відповідав. До під'їзду підійшла жіночка, досить солідного віку, з молодим вертлявим пуделем на повідку.