Сусід-1

Маршрутне таксі виїхало за межі міста, за вікном урбаністичну картину замінив лісовий пейзаж, на варті границь столиці, суворими сторожами, стояли високі сосни, які підпирали небесну блакить та дивились на маленьку людину, наче запитуючи, - а куди це ти зібралась?

Марійка посміхнулась своїм думкам про споконвічних велетів-охоронців, якими вона називала в дитинстві стрункі сосни, і міцніше притиснула до себе сумку з речами.

Дівчина нарешті переїздить до власної квартири, яку почала виплачувати в кредит ще у минулому році, коли будинок ще не добудували. Саме заради цього, ще з першого курсу, дівчина пішла підробляти офіціанткою у кафе неподалік від університету.

Батьки та друзі скептично віднеслись до такої трати грошей, адже всім добре було відомо, що лише один з шести проектів доводять до кінця, в усіх інших випадках обмануті клієнти довго судяться з безвідповідальними забудовниками, нажаль часто безрезультатно. Але Марійці пощастило і компанія швидко завершила проект, побудувавши три шестиповерхові будинки за три роки.

- Зупиніть, будь ласка, ось там на повороті, - поспішила дівчина до водія, намагаючись тягнути за собою по проходу валізи з речами.

- Що, прямо біля лісу?, - здивовано глянув водій, зупиняючись, на її валізи.

- Так, тут скоро зупинку облаштують, дорога до новобудов веде, просто будівництво нещодавно завершилось, - кивнула Марійка.

- А, он воно що, - посміхнувся дядечко, допомагаючи дівчині витягнути сумки на вулицю, - а я здивувався, наче ж дорогу до села проїхали, а тут ліс лише.

В салоні було небагато людей, ранок неділі не найпопулярніший час для поїздок, тому ніхто не проявляв незадоволення невеличкою затримкою.

- Як же ж ти сама ці валізи тягнути будеш, попрохала б знайомих про допомогу, - похитала головою бабця, що сиділа біля виходу.

- Та одногрупники з батьками вчора і так основні речі допомогли вивезти, - махнула рукою дівчина, - це вже залишки забрала.

- Я можу допомогти, - за спиною водія, посміхаючись, стояв симпатичний юнак в легкій кофтині та джинсах, з пакетом в руках.

Дівчина здивовано розглядала незнайомця, що вийшов за нею на узбіччя, адже була впевнена, що ніяких молодиків в салоні не було. Через хвилину вона зрозуміла, що довго мовчить і занадто явно витріщається на молодого чоловіка.

- Оу, дякую, - знітилась Марійка. І, проводжаючи поглядом маршрутне таксі, поцікавилась, - а ви теж тут живете чи в гості?

- Живу, - кивнув хлопець і, легко підхопивши дві сумки, пішов в сторону новобудов.
Дорогою новий знайомий не поспішав базікати, а Марійка вирішила, що буде неввічливо нав’язувати своє товариство, юнак і так їй допомагає, тому тихо йшла на крок позаду нього.

- Який?, - хлопець зупинився навпроти будиночків.

- Крайній, - Марійка рукою вказала на дім, який примостився ближче до селища. І швидко додала, - на перший поверх.

Молодик зміряв її задумливим поглядом і, кивнувши, пішов до будинку.

- Проходьте, будь ласка, в мене ще стадія облаштування житла, лише на тому тижні ремонт завершили з батьками, меблів мало, а переїзд вчора основний був, тому речі ще в коробках..., - Марійку наче прорвало, після мовчазної прогулянки лісом, коли вона відкривала двері квартири. - Ой, я навіть не запитала як Вас звати, а ми ж сусіди тепер... я - Марія.

- Дуже приємно, Віктор, - відповів юнак і, поклавши речі на підлогу в коридорі, попрямував до дверей.

- А Ви чай чи каву будете?, - намагаючись хоч якось віддячити за допомогу запитала дівчина.

- Ні, поспішаю, - не обертаючись, від дверей, відповів Віктор.

- Ну добре, можливо наступного разу, - тихо сказала Марійка, спостерігаючи за тим, як сусід покидає її квартиру.

Зітхнувши, дівчина почала розбирати речі. Але з голови все ніяк не йшов Віктор... от чому він не залишився?! Без обручки, пакет з продуктами невеликий, тобто явно одинак... невже не сподобалась просто. Настрій у Марійки почав швидко псуватися, вічно їй з хлопцями не щастить, хоча і фігурка непогана, і обличчя вродливе, а от щось не складається і все тут.

- Так, Марі, привіт, - голос Олесі весело пролунав в мобільному, після декількох гудків.

- Привіт, ти не хочеш приїхати?, - запитала Марійка у подруги.

- Тааак, що сталось?, - Олеся одразу виділила сумні інтонації в голосі дівчини.

- Та нічого, просто сумно чогось стало, ще й перша ніч на новому місці, а в нас завтра пари аж після обіду, - почала пояснювати свій приступ меланхолії Марія.

- Хм, зрозуміло, - відповіла подруга, - ну, тоді я Олі зателефоную і через годинку приїдемо, одразу й новосілля твоє відсвяткуємо у вузькому колі.

- О, супер, чекаю, - заусміхалась Марійка.

Після розмови з подругою процес прибирання пішов веселіше, тепер господиня чекала на гостей, тому з'явилась визначена ціль і потрібно було все приготувати до їх приходу.

Маленька однокімнатна квартира багато речей в себе вмістити не могла, але в дівчини їх поки й не було стільки, щоб хвилюватись з цього приводу.

Закинувши валізи з речами до шафи, Марі розмістила плащ та куртки на вішалках, а коробку з взуттям заштовхала на низ, запланувавши на завтра розібрати ці речі нормально.
"Диванчик досить невеликий, тому певно краще буде підготувати ковдри, щоб розміститися з подругами на підлозі... і штори! Світло ж ввечері не буде як увімкнути", - роздумуючи над вечірніми посиденьками, Марія бігала по квартирі розбираючи необхідні речі.

Коли дівчина залізла на табурет, щоб повісити на вікно гардини, то зрозуміла, що потрібно під низ підставляти стілець чи тягнути стіл, адже вона ледь дотягувалась пальцями до гачків, навіть якщо ставала навшпиньки.

Опустивши руки з гардинами вниз, Марійка сумно зітхнула і, збираючись злазити, подивилась у вікно.

- Ох, - дівчина ледь втримала рівновагу, сіпнувшись від несподіванки. Прямо під її вікнами стояв Віктор і з зацікавленням спостерігав за маніпуляціями Марії з гардинами.