Суджений мій, прийди…

Вітер грайливо розчісував крони дерев, забираючи собі на згадку яскраве жовте листя, адже йому так хотілось, щоб літня краса могутніх ясенів та струнких осик не зникала і вони, якомога довше, шелестіли йому про вічне та прекрасне своїм зеленим вбранням.

Наталка поспішала за мамою через парк. Якби вона могла, то дівчина б зупинилась, присіла на одну з лавок, щоб помилуватись новими фарбами, які почала додавати в навколишній світ осінь. Але, нажаль, її мама Тома була з тих людей, що завжди практично підходить до усіх питань і, краще за інших, знає як і що потрібно робити, тому годі було й намагатись щось спробувати сказати про природу чи щось подібне.

- Зараз поспілкуємось з цією чаклункою і дізнаємось в чому проблема. Ти не хвилюйся, Люська розповідала, що відьма ця - профі!, - продовжувала мама свою пісню, яку почала ще на минулих вихідних.

- Мам, я вже погодилась ж йти, навіщо ти це все зараз знову розповідаєш?, - спокійно поцікавилась Наталка.

- Так ти ж мене вдома не слухала, - здивовано глянула на неї матір. - От і намагаюсь просвітити тебе, хоч перед самим візитом до чародійки.

Тамара була ще досить симпатичною, фарбованою блондинкою, з гарною фігурою та манерами. Жінка намагалась дотримуватись моди, вишукано вдягатись та постійно витрачала багато коштів на косметичні центри та spa-салони. Вона ніде не працювала, вважаючи все це марною тратою часу, жила з коштів, що їм з донькою надсилав колишній чоловік та які перепадали від коханців.

Наталка була іншою, хоч їй і було вже майже п’ятнадцять, вона завжди негативно відносилась до косметики, обирала практичний одяг, хоча відстоювання своєї думки в цьому питанні вартувало дуже дорого, та й не завжди в неї виходило переконати матусю… довге чорне волосся дівчина збирала в хвіст чи косу, що теж не дуже подобалось Тамарі. Ната полюбляла тишу і книги, саме це найбільше дратувало її маму, так як та вважала, що донька мусить більше спілкуватися з однолітками, ходити на концерти та на інші тусовки. І найголовніше - Наталія мала б вже зустрічатись з хлопцем! Матір провела з нею безліч виховних бесід щодо стосунків та контрацепції, ще декілька років тому, але кавалера її дитина так і не завела, що дуже турбувало Тамару.

- Нато, ти вже доросла і мала б вирішити цю проблему самостійно, - продовжувала мама, коли вони виходили з парку, - але ж бач, щось заважає, тому ми і йдемо до спеціаліста, яка зможе розібратись з усім.

- Мам, ну не має ніякої проблеми, чого ти знову починаєш, - скривилась Наталя.

- Не кривись так, зморшки раніше з'являться, - незадоволено глянула на доньку Тамара. - Ти ж знаєш, я все для твоєї ж користі роблю, все життя лише для тебе живу...

- Знаю, знаю, і дуже вдячна тобі за це, але проблеми дійсно ніякої не має, просто я ще не відчуваю потреби в стосунках.

- От, бачиш, а мала б… в твоєму віці я лише про хлопців і думала. Значить з тобою щось не так, може хтось порчу навів чи якийсь вінець на самотність повісили, чи як там воно називається.

- Ех, ну чому ти думаєш, що я маю розвиватись так як ти...

- Тому що ти моя донька, та й всі інші твої однокласниці з хлопцями гуляють і на дискотеки щодня ходять. Он Марійка вже з третім зустрічається, а за Оленкою одразу двоє бігає... ні, з тобою точно щось не так і ми з цим розберемося.

Наталя зітхнула і промовчала, дівчина вже добре знала, що сенсу в такій розмові не має, переконати маму в чомусь, що не відповідає її світогляду, майже нереально.

Тамара потягнула доньку з центральної вулиці, що бігла від парку на схід, в невеличкий провулок, який заховався між вишуканих будівель старої частини міста. Наталя з задоволенням розглядала охайні вікна та вишукану ліпнину на фасадах будинків. Їй чомусь раніше здавалось, що вони вже в більш занедбаному стані, але ж ні…

Насолода архітектурою закінчилась разом з короткою прогулянкою, Тамара з донькою прийшли до під'їзду, в якому, згідно роз’яснень маминої подруги, приймала, на першому поверсі, Орися - віщунка та чародійка, в якомусь там коліні.

Біля дверей крутились дві жіночки середнього віку, в дещо старомодному вбранні, а недалеко від них стояв молодик в шкіряній куртці з цигаркою в зубах. На дверях висів аркуш паперу, на якому було написано: "Санітарна обробка приміщення. Вхід заборонено".

- Ох, скільки ж тепер чекати доведеться, - зітхнула Тамара, у якої на другу годину був запланований похід до перукаря.

В цей момент двері відчинилися і на порозі з'явилась жінка, її вік було досить важко визначити: гладенька шкіра та підтягнута статура вказували на молодість панянки, але сивина в волоссі та важкий погляд, в глибині якого ховались довгі, сповнені знаннями та життєвою мудрістю, роки, говорили про інше.

- Вітаю вас, я - Орися. Санітарна обробка проводитиметься ще годину, прошу вибачення за незручності. Ви можете почекати в кафетерії, що знаходиться в кінці цієї вулиці. Якщо все закінчиться раніше, то я вас покличу, - вибачилась жінка, посміхнувшись, і одразу сховалась за дверима, щоб її не почали вмовляти провести прийом прямо на вулиці.

- Ну що ж, ходімо, чай візьмемо, почекаємо, - знову зітхнула Тамара, - одразу й зустріч з перукарем перенесу на годину, або навіть на дві. Хоча тут чогось сигнал поганий…

Наталя кивнула і вони пішли до кафетерію, на який вказала чародійка.

Місце було затишним, подалі від шуму центральної вулиці, тому тут відвідувачів майже не було. Так як погода видалась сонячною, то Тамара з донькою розмістились в плетених кріслах на вулиці. Жіночки, які теж очікували на прийом біля будинку, пройшли всередину кафе, а юнак залишився біля під'їзду.

Замовивши трав’яний чай, Тамара знову почала свою розмову про необхідність стосунків.

- А я б кави випила, - з сумом сказала Наталя, розглядаючи майже прозору рідину, яку їм приніс офіціант. Дівчині здавалось, що вона навіть чує приємний важкий аромат заварної кави, при цьому, коли Наталя потягнула носом, то він став лише сильнішим, більш насиченим, таким, що вона аж примружилась від задоволення.