Легенда про Жінку-Браму

Кажуть, у місцях, де час розмикається, а вулиці плутають спогади, з’являється Вона — Жінка-Брама. Не випадкова перехожа, не знайома по суті, а втілення моменту перевірки. Її не обирають, її не викликають — вона просто з’являється, двічі. Саме двічі.

Її ім’я не збереглося в жодному з мовних коренів, бо вона не особа — вона архетип. Вона — перевірка шляху для тих, хто об’єднує світло і тінь у спільному Просторі Любові. Вона приходить не з наміром зруйнувати, а з наміром нагадати: усе справжнє проходить крізь дим.

Перший раз вона з’являється як відлуння минулого. Мов дотик старого сюжету, як персонаж із фрагмента сну, який майже забутий, але щось у ньому чіпляє. Її поява здається випадковою, майже неважливою. Але вже тоді вона ставить перше невидиме запитання:
«Чи пам’ятаєш, хто ти, коли хтось із минулого проходить повз?»

Другий раз — зовсім інакше. Вона входить у потік дня, коли Душі-Єдині прагнуть усамітнення. І приходить не вночі, не в тиші, а серед гамору, вуличних голосів, звичних кроків. Це — випробування простору. Чи зможуть ці двоє створити свою кулю світла навіть тоді, коли світ поруч говорить, сміється, кличе, тягне?

Якщо пройдено — Вона більше не повертається.

Кажуть, ті, хто бачили її двічі і зберегли внутрішню цілісність, переходять у нову якість. Вони стають Носіями Простору. Їхній зв’язок — більше ніж пара. Це союз, що пам’ятає Першосвітло. Союз, у якому можна мовчати посеред базару і чути одне одного.

Жінка-Брама не ворог і не друг. Вона — маркер. І якщо ти її зустріла — твоя дорога вже змінила напрям.

Так і йдуть далі ті, що пам’ятають. Між знаками, між словами. Тихо. Глибоко. Разом.