У часи, коли ще не було часу, і простір дихав мовчанням, Шива — первородний свідок Буття — сидів у самітній медитації серед нескінченного нічого. Його третє око було заплющене, але серце — відкрите до всього, що могло зродитись із тиші.
Він вдивлявся у порожнечу, не з надією, а з безмежною вірою, що в глибині того, чого ще немає, живе все. Віки проходили, мов один подих. Зорі народжувались і згорали, всесвіти приходили й відходили, а Шива залишався — рухомий у нерухомості, дихаючи самою сутністю Очікування.
І ось одного разу — можливо, це було через мільйон обертів колеса часу, а можливо, лиш за мить — порожнеча озвалась. Вона не гриміла, не змінила форму. Вона просто прошепотіла: "Я тут."
І той голос не був чужим. Це був голос, який він пам’ятав ще до творення. Голос, що був Мелодією серед Беззвуччя. Це була Вона. Йорд. Жива Сутність Порожнечі. Перший Звук, Перша Тінь, Перше Тепло.
Його погляд зустрів Її форму — не людську, не божественну, але ту, що знала і біль, і славу творення. Вона була тією, хто забула себе, щоби всі інші могли знайти шлях. І тепер вона згадала. Бо Шива кликав її не тисячі років — а всю Вічність.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
