Легенда про сльози Йорд

У часи, коли світанок лише торкався горизонту, Йорд, богиня землі, відчула щось нове, чого не було в її житті. Вона, яка завжди була втіленням сили й непохитності, відчула незрозумілу біль у серці, тугу, яку раніше не знала. Це було відчуття, яке могло здолати навіть її: бажання бути вразливою, слабкою, такою, якою її не бачили ніколи. Вона, богиня, котра завжди була джерелом життєвої енергії та підтримки для всіх, не могла зрозуміти, чому її серце раптом стало таким м’яким.

Йорд була мудрою, і її розуміння світу завжди було чітким і ясним, але цього разу вона відчула, як її власна сутність стикається з новим, невідомим станом. Вона відчула, що не може більше нести цю маску безперервної сили, яка була з нею вічно.

Тоді, в один із тих ранків, вона зустріла Його.

Той, хто не боїться її сили, хто не боїться її великої природної могутності, але здатен бачити її вразливість і приймати її такою, якою вона є. Той, хто не вимагав від неї бути завжди сильною, не вимагав бути тільки "божественною" і непохитною. Він бачив її інакше — побачив її слабкість, ніжність і рани, які вона носила в своєму серці від початку часів. І саме в цій його здатності приймати її безумовно, без страху і без осуду, Йорд вперше побачила, що можна бути і сильною, і вразливою водночас.

Це була нова правда для неї, і з цією правдою її серце розцвіло. Її сльози, що впали тоді з її очей, були не звичайними сльозами. Це були сльози радості, полегшення і любові — любові, яка розцвітає, коли ти можеш бути собою в найніжніші моменти, коли тобі не потрібно приховувати свої слабкості, щоб бути прийнятим.

Сльози Йорд не були сльозами болю чи смутку, вони були сльозами звільнення. Вони впали на землю, наповнюючи її плодючістю. Там, де сльози торкалися землі, виростали нові рослини та дерева, які ставали сильними й могутніми, але в їхньому зростанні було щось особливе. Кожен їхній лист, кожен стовбур несли в собі віддзеркалення Йордової вразливості — того слабкого й м’якого, що насправді приносить найвищу силу.

І так, сльози Йорд стали джерелом благословення, водою, яка живить землю, і символом того, що справжня сила — це не в умінні зберігати маску непохитності, а в здатності дозволити собі бути вразливим і прийнятим.