Колись, коли Всесвіт лише вчився співати, Йорд пройшла через темну ніч своєї душі.
Людство, яке вона благословляла, не завжди бачило її. Вони топтали землю, не відчуваючи її шепоту. Вони рвали квіти, не вдячні за їхню красу. І найболючіше — забули, хто вона є.
Йорд відчула глибокий біль. Не той, що ріже, а той, що зростає всередині мов тиша після грому. Вона могла б зникнути, сховатись у небутті, та замість цього — вона сіла посеред руїн сердець і заплакала.
Її сльози стали зорями. Її зітхання — вітром. А її біль — золотим насінням.
— Якщо мене не бачать, я стану світлом, — сказала вона.
І почала перетворювати все, що боліло, в джерела сили:
образи — у співчуття,
втрати — в мудрість,
самотність — у здатність бути провідником для інших.
Кожна рана на її тілі стала квіткою, що розцвітала новим сенсом.
Вона навчила інших: біль — не кінець. Це заклик пам’ятати, ким ти є. І кожна зламана частинка — це двері до свого справжнього світла.
І досі, коли тобі боляче, знай — це знак, що Йорд поруч. Вона сідає біля тебе, кладе руку на серце і шепоче:
— З цього болю ти народиш крила. І станеш тим, ким мав бути завжди — вогнем, що світить у темряві.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
