Одного разу, коли час ще не мав імені, а простір був лише диханням Всесвіту, Йорд ішла стежкою самопізнання. Вона слухала землю, розмовляла з деревами, і в кожній краплі роси бачила відлуння минулих життів. Але вітри — вільні мандрівники неба — не корилися нікому. Вони шепотіли між світом тіней і світлом богів.
Тоді Йорд піднялася на найвищу гору, де повітря вже було не земним, а майже небесним. Вона сіла у тиші та покликала Вітер на ім’я.
— Якщо ти пам’ятаєш моє істинне ім’я, прийди, — прошепотіла вона.
І вітер почув. Він прийшов у вихорі золотого пилу — і перед нею постав Шива, в образі танцюючого Вітру, Танцюриста Часу, що рухає світ до знищення й відродження.
— Ти пам’ятаєш моє ім’я, — сказав він, — бо ти дала мені його в першому колі часу.
Йорд не відповіла словами. Вона лише поклала руку на землю, а іншу — йому на серце.
Так з’явилася перша мантра подиху, шепіт, що дарує спокій усім, хто загубив шлях:
"Я є Тиша між Подихом. Я — Вітер, що пам’ятає Ім’я. Я — Земля, що чує його серцем."
З того часу в кожному пориві вітру можна почути відлуння тієї зустрічі — якщо ти зупинишся й послухаєш душею.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
