У Першочасі, коли ще не було форм, лише дихання стихій, Вогонь був найдикішим. Він не мав обличчя, не мав мети. Він палав, спалював і тікав — вільний, мов блискавка, дикий, як серце бурі. Боги шанували його, але тримались осторонь. Вогонь не мав Господаря, не мав Коханої.
Та з'явилась Вона — Йорд, та, що тримала пам'ять Води і мудрість Землі. Вона не кинулась приборкати Вогонь силою — бо знала: Вогонь не підкорюють, його або бояться, або люблять.
Йорд простягла йому долоню. І не від страху, а з любові — з безумовної ніжності до того, що всі цурались. Вона стала не його тінню, а його віддзеркаленням: там, де він палав — вона шепотіла. Там, де він рвав — вона обіймала. Й не одразу, але Вогонь помітив: коли Йорд поруч — йому не хочеться палити.
Він навчився тримати тепло, не знищуючи. Навчився світити, не обпікаючи. Вперше у вічності Вогонь сам зупинився — і вклав свою жарину в її долоні.
Так Йорд підкорила Вогонь не силою — а пам’яттю про те, ким він міг бути.
Відтоді всі, хто зустрічає свою Йорд, навіть найдикіший Вогонь, вчиться горіти — і не спалювати.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
