Злочин та спокута

Ніч вкрила темрявою місто, намагаючись заколихати гамірливих людей, які не зважаючи на пізній час все одно кудись поспішали. Влітку спекотні дні виснажують, а це робить вечірню прохолоду ще привабливішою для прогулянок та зустрічей.

На вулиці здійнявся сильний вітер, який почав наганяти хмари, що загрожували от-от розродитися дощем. Мерехтливі зорі злякалися моторошного завивання стихії і принишкли, ховаючись за пухкими сірими мандрівницями.

І от, нарешті, перші краплі дощу впали на землю.

Андрій переминався з ноги на ногу, ховаючись в темному провулку неподалік від музею. Там не було ліхтарів і жовте світло, що лилося з вікон, не дотягувалося до сміттєвих баків, які стояли неподалік від молодого чоловіка.

Нишком глянувши на годинник, а потім на небо, яке насторожувало своєю суворістю, молодик швидко підтягнув зіпер на спортивній кофті та одягнув рукавички.

Ще декілька хвилин і охоронець вийде на обхід території, а потім зазирне до свого напарника, який зараз сидить в невеличкій кімнатці у будинку, щоб разом випити кави. Лише після стандартної церемонії чоловіки змінять один одного: перший сяде в крісло біля моніторів, а другий вийде в хол і, через деякий час, піде патрулювати, перевіряючи територію музею.

Ну, а всередині будинку обхід взагалі проводиться лише тричі: після закриття, опівночі і вранці перед приходом співробітників. Часу буде вдосталь, щоб...

Андрій сіпнув плечем, проганяючи занепокоєння та набридливий голос совісті, що вже третій день нашіптувала йому про неприпустимість порушення закону.

Так, він піде грабувати музей, в якому працює екскурсоводом в вечірні години та на вихідних, коли немає навчання чи практики в університеті!

А що робити, якщо ситуація з фінансами дуже важка і саме в цей період таємничий незнайомець так вдало з'являється зі своєю дивною пропозицією та пропонує тобі підзаробити з мінімальним ризиком, ще й завдаток одразу дає на приготування?

Та й не потрібні їм якісь дорогі речі, звичайна стара пряжка з малюнком природи та звірів, яку привезли декілька тижнів тому з навчальних археологічних розкопок, що проводились студентами на заході країни.

Хлопець ще раз глянув на годинник і в цей самий момент з будівлі, за якою він спостерігав, вийшов чоловік в формі, повільно рухаючись за колонами по периметру.

- Час, - прошепотів сам собі Андрій і, коли охоронець зник за рогом музею, швидко вирушив до дверей, натягнувши на голову кепку, щоб приховати обличчя від камери, яка висіла над входом.

Він, звісно ж, пройде за колоною, прослизне вздовж стіни до дверей, які не зачинили, поки проходить патрулювання, адже обхід території триває якісь двадцять хвилин, а то й менше, і не потрапить в об'єктив... але, все ж таки, краще перестрахуватися.

Все пройшло дуже швидко і вдало, через якісь п'ять хвилин юнак вже заходив до першої експозиційної зали, рухаючись до сходинок на другий поверх.

Так, тут потрібно пройти за великою тумбою з скелетом рептилії… а ось тут краще пригнутися і проповзти за довгою вітриною з монетами.

Андрій добре знав де розташовані камери спостереження і чітко спланував свої переміщення, прокрутивши в голові сьогоднішній маршрут сотні разів за ці декілька днів.

От нарешті і сходи. Молодик швидко почав підійматися, завмираючи після кожного необережного скрипу.

Полохливе серце калатало, збиваючись з ритму. От як так сталося, що він не звертав раніше увагу на те, що деякі сходинки так голосно скриплять?

Нарешті підйом завершився і Андрій, важко зітхнувши, завернув в бічний коридор, що вів до потрібної йому кімнати.

Раптом юнак вловив якийсь рух і відсапнувся назад, ховаючись біля високого лицарського обладунку в повний зріст, що стояв в коридорі.

Декілька секунд хлопець не дихав, напружено прислухаючись до звуків, які наповнювали приміщення, але нічого дивного, крім завивання вітру за вікном та тихого шурхотіння, яке певно було викликане листям та дощем, так і не почув.

Він визирнув зі свого сховку і роззирнувся навкруги, знову починаючи нормально дихати.

От же ж, злякався простої тіні, яка з'явилася через активне коливання гілляччя за вікном, що підсвічувалося вуличним ліхтарем.

Абсурдність ситуації навіть викликала на обличчі злодія посмішку і він рушив далі до своєї цілі.

В кімнаті з місцевими знахідками камери спостереження не було, тому Андрій спокійно підійшов до шафки з експонатами і відчинив захисне скло, на якому навіть не було замків.

Масивна пряжка, за якою він прийшов, зблиснула в руках юнака, наче відбиваючи промінь світла.

Молодий чоловік хитнув головою, заплющуючи очі на мить, щоб прогнати дивне видіння, яке явно підсунув йому мозок, сильно змучений за ці дні через сповнену страхів і переживань підготовку до авантюри та цілодобові роздуми без нормального сну.

- Все, тепер лише потрібно швидше звалити звідси, - прошепотів Андрій і, повернувши голову до входу, завмер на місці.

На юнака дивився знайомий охоронець, підпираючи відчинені двері.

- Привіт, Андрійку, що ти тут забув?, - чоловік уважно спостерігав за студентом, який нервово почав озиратися навкруги.

- Амм... емм..., - юнак не знав, що йому робити і куди бігти. - А Ви чому не на патрулюванні?

- Так дощ почався, я одразу й повернувся, щоб пройтися по кімнатах і перевірити ще раз вікна, - знизив плечима співрозмовник злодія і почав повільно рухатись до нього. - А ти планував прослизнути, поки я на обході території? Адже саме так ти потрапив до будівлі?

- Емм... так, але я не прослизнув... я... я домовився про те, щоб взяти додому один маленький експонат... емм... для дослідження, о!, - молодик вигадував, відступаючи подалі від чоловіка, що все ближче й ближче підходив до нього. - Це дрібничка з місцевих розкопок. Правду кажу. Завтра доповідь здавати, а я забув його. Після пар поверну обов'язково!

- Домовишся, щоб захист доповіді перенесли і завтра нормально візьмеш все, після розмови з директором та його офіційного розпорядження, - охоронець не повірив жодному слову студента і він це добре зрозумів.