Згадати все

Літній день ще був у самому розпалі, але важкі сірі хмари за вікном створювали ілюзію вечірніх сутінок, що заполонили місто.

Дощ завзято вмивав спраглу землю і здавалося, що він не має ні початку, ні кінця, існуючи поруч з людьми цілу вічність, з самого зародження світу.

Ніна сиділа на підвіконні, спостерігаючи за краплинами води, які прокладали для себе на склі доріжки, що зміями збігали вниз, залишаючи мокрі сліди, та зливалися час від часу у суцільні потоки.

Дівчина торкнулася пальцями до аморфної речовини, наче хотіла впіймати краплю, яка якраз вирушила у коротку дорогу по поверхні вікна, і, зітхнувши, відхилилася назад, опираючись на стіну.

- Дощ, дощ і знову дощ, - прошепотіла вона, примружуючи очі. - Здається, що він ніколи не закінчиться.

Раптом Ніна відчула, що поруч з нею хтось стоїть і, затамувавши подих, обережно повернула голову, розглядаючи кімнату.

Нікого... брюнетка видихнула, легко зісковзнувши з підвіконня на підлогу, і попрямувала до бібліотеки.

Це дивне відчуття присутності когось стороннього непокоїло її вже досить давно, навіть важко пригадати, коли саме воно вперше з'явилося. Але час йшов і нічого не змінювалося.

Хоча... декілька разів дівчині здавалося, що вона щось чи когось бачила в кімнаті і біля вікна, та й ті дивні сни, в яких до неї рухається темний силует незнайомця, дуже насторожували... але, як переконувала себе красуня, то все явно були витвори її жвавої уяви і, як завжди говорила мама, не потрібно собі створювати зайві проблеми там, де їх немає.

Ніна довго блукала вздовж високих полиць, легко торкаючись пальцями до книг, які вже неодноразово розповідали їй цікаві історії, і ніяк не могла обрати те, що хотілось би почитати в цей похмурий день.

- Пригоди, романи, детективи... що ж краще взяти?, - бубоніла собі під ніс брюнетка, тихо ступаючи босими ногами по м'якому килиму. Раптом вона згадала про книгу, яку взяла у свою кімнату, так як нещодавно почала її читати. - От же ж, як я могла забути?

Дівчина розсміялася, дивуючись вибрикам своєї пам'яті, і поспішила на другий поверх до своєї спальні.

Старі сходи жодного разу не заскрипіли, поки вона підіймалась вгору, і Ніна задоволено кивнула їм, зробивши оберт навколо себе.

Коли вона відчинила двері своєї кімнати, то одразу ж зрозуміла, що там щось змінилося.

Хм, але що могло бути не так, якщо кімната роками залишалась в звичному вигляді?

Килим, ліжко, столик... все так, як було вчора і тиждень тому, і місяць... дівчина повільно рухалася таким знайомим приміщенням, відчувала, що тривога наростає, але ніяк не могла зрозуміти, що саме її викликало.

Раптом вона побачила на невисокій тумбі біля ліжка якийсь дивний темний предмет, схожий на продовгасте чорне люстерко.

- Що це таке?, - Ніна потягнулася до незнайомої речі, здивовано вигнувши брову.

Коли до оригінального дзеркальця залишалося всього декілька сантиметрів, воно раптом стало прозорим і зникло, а на його місці з'явився пригодницький роман, який дівчина якраз хотіла дочитати.

Красуня завмерла на місці і через мить зробила крок назад, похитавши головою.

- Маячня якась. То бачу щось незвичне, то відчуваю, - прошепотіла вона, потираючи руками обличчя. - Так, все, більше не буду сидіти всю ніч за книгою, адже всі ці дивацтва явно видає мій мозок через нетривалий відпочинок.

Через деякий час неприємні відчуття відступили і брюнетка, відкинувши всі хвилювання, вже сиділа у зручному кріслі в бібліотеці, гортаючи сторінки цікавої книги.

Їй завжди подобалися пригодницькі фантастичні романи, схожі на казки, в яких герої вирушали у довгу дорогу, щоб знайти якісь артефакти, звільнити з полону красуню чи довести всьому світу, що вони гідні високого звання справжнього лицаря.

Здається нещодавно сформувався окремий жанр в літературі, до якого тепер відносять такі дорослі казки. Десь вона про це читала чи по радіо чула... хм, потрібно буде переглянути старі газети, які збирає батько, ховаючи їх потім у комірчині.

Світло замиготіло і зникло. Темрява одразу ж скористалася моментом, огортаючи весь оточуючий простір.

Ніна принишкла в кріслі, прислухаючись до завивання вітру за вікном та грому, який важкими хвилями рухався за сполохами блискавки.

Було досить моторошно сидіти ось так наодинці без світла, тому брюнетка сильніше стиснула свою кофтину, стягуючи її на грудях, і для надійності ще обійняла книгу, яку тримала перед собою, наче щит, що міг захистити її від невідомої загрози, яка чатує у глибині оточуючої пітьми.

Піти спати чи зачекати? Можливо електроенергію вимкнули тимчасово, задля якоїсь профілактики, а не через грозу?

Але йшли хвилини і нічого не змінювалося, тому дівчина обережно підвелася на ноги і, не випускаючи роман з рук, почала рухатися до дверей.

Раптом, коли сполох блискавки освітив кімнату, вона знову побачила той темний силует зі своїх снів, який стояв неподалік від столу.

Ніна зойкнула і побігла до сходів, постійно озираючись назад. Через мить дівчина вже була у своїй кімнаті, відчуваючи, як по шкірі морозною хвилею поширюється страх.

- Мені привиділося... мені здалося, - шепотіла вона, прислухаючись до звуків у будинку.

Через деякий час, коли перший переляк минув, а в коридорі так і не пролунали кроки уявного незнайомця, красуня відчула, що заспокоїлася і, тихо посміюючись над своїм страхом, почала готуватися до сну.

Коли Ніна підійшла до вікна, щоб зачинити штори, то їй на мить здалося, що вона когось там бачить... когось дуже знайомого і сумного, хто стоїть схиливши голову біля будинку і... плаче?!

Дівчина похитала головою і примарне видіння зникло, залишаючи лише суцільну стіну з води, яка продовжувала литися з неба. Дивно, і цю примару вона вже бачила неодноразово, але так і не зрозуміла, хто ж це такий…

Уві сні знову був туман, невизначеність та блукання, а потім біле марево перетворилося на примарний коридор, яким через ніщо рухався той незнайомець.