Переродження

Початок літа завжди сповнений надією на щось світле та приємне, адже більшість людей в цей час, або трохи пізніше, їде подорожувати, насичуючи свій мозок яскравими спогадами та новими враженнями.

А ще в університеті розпочинається підготовка до екзаменів, проводяться заліки і все це сигналізує про наближення свободи від усього, що нависало над головою студента цілий рік.

Стовпчики термометрів показують, що вже давно час перевдягнутись у щось легке та невимушене, грайливий теплий вітерець манить за собою на вулицю, запрошуючи помилуватися різнобарвними квітами, що дарують свій аромат оточуючому світу, а веселі птахи невтомно прославляють тепло та землю, які надихають їх на створення унікальних мелодій, що западають в саме серце.

Кирил стояв біля вікна і милувався цією красою, намагаючись відкинути подалі всі хвилювання та тривоги.

Йому так хотілося поринути в цю безтурботну гармонію, але багато факторів заважали юнаку зробити це. Зокрема, наприклад, короткі десять хвилин перерви між парами, весела компанія, що сиділа зараз біля корпусу, радіючи сонцю, і симпатична блондинка з дрібними веснянками на носі, яка так сильно подобалася хлопцю, що він забував як в її присутності потрібно дихати.

- Що, знову страждаєш, опудало?, - несподівана, але вже звична, фраза, яка пролунала зовсім поруч з Кирилом, стандартно супроводжувалася штурханом, через який юнак ледь не втратив окуляри, що сповзли на кінчик носа.

- Хлопці, ви чого..., - почав було студент, але трійця розбишак, які з самої школи не давали молодику проходу, голосно зареготала, збиваючи з підвіконня його конспекти.

- Ботанік, - фиркнув один з юнаків і вдарив Кирила долонею по потилиці. - Вчені довели, що такі як ти легко сходять з розуму, втрачаючи здоровий глузд, тому вам мізки потрібно вчасно вправляти на місце. Так що дякуй нам!

- Що? Емм... я не..., - розгубився хлопець.

- Я сказав, щоб ти нам подякував, гальмо ходяче!, - крикнув розбишака і притиснув свого співрозмовника до стіни. - Виконуй те, що тобі сказали!

- Я... дякую, - прохрипів юнак, заплющуючи очі, так як очікував на нову порцію штурханів.

Але пройшла секунда, друга і нічого не змінилося, лише хватка на грудях ослабла... ні, вона зовсім зникла... його відпустили! Невже цим розбишакам дійсно сьогодні достатньо було просто почути подяку?!

Кирил обережно розплющив очі і побачив, що його кривдники стоять опустивши голови, а поруч з ними височіє пан Санго, їх викладач з іноземної мови, з глибоким аристократичним корінням, що сягає в історію якоїсь маленькій європейської держави.

- Мені здавалося, панове, що ви вже мали б перерости той вік, коли діти отримують задоволення від банальних знущань над слабшими, - спокійно сказав викладач. - Наступного разу, якщо це повториться, я буду змушений запросити вас разом з батьками до проректора. А зараз вибачилися і вільні, здається у вас скоро розпочнеться заняття.

Кирил бачив, що хлопці дуже незадоволені словами чоловіка, але страх заважає їм заперечити. І цей страх був не простим елементом нав’язаної субординації, відчувалося, що він дуже сильний, сформований десь на рівні природних інстинктів, давніх, як сам світ.

- Так, пане, вибачте, - сказав один з юнаків і інші закивали йому в унісон.

- Перед ним, - так само врівноважено, зовсім не виказуючи емоцій, повторив вчитель.

Молодики перезирнулися і, з ненавистю, яка не обіцяла нічого хорошого, поглянувши на Кирила, прошипіли якісь слова, наче навіть ті, про які сказав пан Санго.

Через мить чоловік кивнув і зграйка кривдників поринула у натовп студентів, які обтікали їх компанію стрімкою повноводною річкою, наче вода оминає камінь.

- Все гаразд?, - беземоційно запитав викладач і, коли Кирил кивнув, додав. - Тобі варто записатися на якісь курси самооборони, не стільки для того, щоб давати відсіч таким от юнакам, як для підвищення самооцінки. Ти не такий вже й слабкий, яким собі здаєшся, а, враховуючи високий інтелектуальний рівень, можеш бути набагато впевненішим та ефектнішим за інших.

- Дякую, я подумаю над Вашими словами, - невпевнено кивнув хлопець, підбираючи свої конспекти.

Коли він підвів погляд, то побачив, що вчителя вже не було поруч.

От як він так тихо ходить, що майже ніхто не помічає куди він зникає і звідки з'являється?

Пролунав сигнал, розбиваючись об стіни довгого коридору, який сповістив студентів про початок заняття.

Швидкоплинна річка з людських тіл почала розбиватися на маленькі потічки, що втягувалися у відчинені двері-портали кабінетів, які вели у королівство знань, зникаючи в світлих рамках переходів між приміщеннями.

Кирил простежив хвилину за впорядкованим хаосом, що заволодів університетом, і вирушив до своєї аудиторії, теж поспішаючи на заняття.

В цей день пари тягнулися дуже повільно, наче пряма часу намокла у густому кисілі, заважаючи людям рухатися нею зі звичною швидкістю.

Хлопчина зловив себе на думці, що постійно обмірковує слова пана Санго і малює на полях конспекту різноманітні фігури людей, які виконують тренувальні вправи чи то проводять бій з невидимим супротивником.

Хм, можливо йому дійсно варто подумати про якісь заняття типу карате чи боксу? Ех, як би хотілося стати схожим на їх загадкового викладача іноземної мови, якого боялися навіть вищі керівні інстанції університету, тоді ніякі розбишаки не наважились би так з ним жартувати...

- ... на цьому все, завдання потрібно принести на початку наступного тижня, - сказала лектор, посміхаючись студентам.

Кирил запанікував, розуміючи, що проґавив останні десять хвилин семінарського заняття і не має жодного уявлення про те, що саме потрібно робити вдома.

Він почав озиратися навкруги, намагаючись визначити до кого можна звернутися за допомогою, але всі однокурсники або не помічали його, або відверто зневажали.

- Привіт, тобі допомогти?, - блондинисте диво з веснянками на носі з'явилося біля хлопця, наче уві сні, в якому хотілося залишитися навіки.