Повернення

В невеликому будинку, що примостився в передмісті, в найвіддаленішій частині селища, майже біля лісу, самотньо мерехтіла настільна лампа, реагуючи на зміни напруги в мережі.

Цьогорічне літо видалось мінливим. Воно перемежовувало нестерпну спеку з рясними дощами, які супроводжували сильні пориви вітру, що досить часто перетворювався на справжній буревій.

Для мешканців маленької хатини одноманітне постукування гілляччя у вікно, під час негоди, стало звичним і на нього ніхто вже не звертав увагу, зазвичай продовжуючи займатися своїми справами.

От і сьогодні, господар будинку, після важкого робочого дня та декількох пляшок пива, міцно спав на канапі у вітальні, не помічаючи сторонні звуки, які з'являлися через реакцію його помешкання на грозу.

Вогонь в занедбаному каміні давно вже погаснув, залишивши після себе на згадку шматки чорної деревини з золою, тому холодні струмені повітря, що прослизали крізь прочинене вікно на другому поверсі, швидко знизили температуру в кімнаті, примушуючи чоловіка сильніше стискатися на дивані.

Коли сірість дощового дня змінилася на сувору темряву, яка разом зі зливою приховувала все навколо будинку, вхідні двері відчинилися, впускаючи у помешкання втомлену жінку з пакунками в руках.

Олена пройшла на кухню, звільняючи руки від важкої ноші, і, важко зітхаючи, увімкнула світло.

Лампа помиготіла і вимкнулася, відмовляючись реагувати на повторні клацання вимикача.

- Дідько... Рома! В нас лампочка перегоріла, - крикнула господиня, намагаючись привернути увагу свого чоловіка, який точно вже мав бути вдома. - Агов, ти тут?

Не отримавши відповідь на своє запитання, Олена пішла до вітальні. Вона увімкнула світло і скривилася, побачивши безлад на столі, підлозі, дивані...

- Романе, скільки можна?!, - дружина підійшла до сонного чоловіка і почала трусити його за плече. - Ти колись припиниш пиячити? Я вже не витримую. Зроби хоч щось в цьому будинку!

- Не чіпай мене, - господар відмахнувся, намагаючись знову поринути в сон, але зрозумів, що його безжально і невідворотно вирвали з країни марень та сновидінь. - От чого ти знову починаєш репетувати? Тільки додому повернулася, он навіть ще з мокрого одягу не перевдягнулась, а вже кричиш.

- Якби ти був відповідальнішим і нормально зустрічав мене, з тверезою головою і прогрітим будинком, ремонтував хоча б елементарні речі, типу поламаних дверей в шафці чи перегорілих ламп, то я б могла бути спокійнішою, - насупивши брови, відповіла жінка. - Але ти постійно пиячиш, нічого не робиш... ти залишив мене на самоті з усіма проблемами та цим відчаєм, від якого я божеволію.

- Виклик майстра не такий вже й дорогий… і сідай нарешті та випий, - хмикнув Роман, перевіряючи наявність алкоголю у пляшках, що стояли на підлозі біля канапи. - Довірся моєму досвіду, ти почнеш простіше дивитися на світ... все стане не таким сірим і бридким.

- Не стане, - прошепотіла Олена, сідаючи в крісло, і опустила голову на руки. - Ти намагаєшся обманом заглушити біль, але знаєш, що він не мине і вранці знову гризтиме з новою силою.

Все змінилося, Ром, все. Ми вже не будемо такими як раніше і з цим потрібно змиритися. Його немає і...

- Дідько, ти знову переводиш розмову на Михайла!, - загарчав чоловік, штовхнувши пляшку ногою. - Всі твої істерики розпочинаються з цих обговорень.

- Але це правда!, - закричала жінка, підіймаючись. - Ми занедбали все, наша дитина загинула через нашу безвідповідальність і ти продовжуєш тягнути мене на дно, позбавивши елементарної підтримки в ці важкі часи! Якби ти не пив, то зміг би побачити куди Михасик побіг, зміг би його врятувати. Це все твій алкоголь і залежність, яка знищила нашу сім'ю. Ненавиджу тебе!

- Істеричка! Йди кричати в інше місце, - фиркнув Роман, з невдоволенням поглянувши на дружину. - Ти вже дістала своїми перепадами настрою та постійним підвиваннями.

Олена стиснула кулаки, збираючись щось сказати у відповідь, але перед внутрішнім зором знову постав образ її дитини, який примусив проковтнути слова, що все одно не вирішать їх проблем. Нічого вже не вирішить...

Жінка відчула, як по обличчю почали збігати пекучі струмені сліз, обпікаючи замерзлу шкіру, і, розслабивши кулаки, прикрила долонями лице, поспішаючи до сходів на другий поверх.

- Психована, - фиркнув власник будинку і відкинувся на спинку канапи, розглядаючи темне нутро каміну. - Я винен... я про це знаю. І ти добре розумієш, що я віддав би все на світі, щоб повернутися в той проклятий день... щоб змінити все.

Раптом світло замиготіло і погасло, залишаючи будинок в цілковитій темряві.

- От же ж, вічно проблеми з цією електрикою, - незадоволено пробурчав Роман, підіймаючись зі свого місця.

Чоловік сіпнув плечем, підсвідомо намагаючись відігнати пронизливий холод, і попрямував до вхідних дверей, щоб перевірити вступний автомат в щитку на вулиці. Він накинув куртку і вийшов на ґанок.

Переклацнувши декілька разів важіль, господар зрозумів, що збій пройшов в електромережі і його дії явно не принесуть бажаного результату, тому вирішив просто зателефонувати в відповідні інстанції, повідомивши про проблему з електропостачанням, і спокійно піти спати.

Раптом він відчув, що щось не так.

Роман завмер на секунду, намагаючись зрозуміти своє занепокоєння, і в наступний момент різко підвів голову, направляючи свій погляд на вікно другого поверху.

По спині чоловіка пробігло стадо липких мурах, що викликали тваринний жах перед невідомим. Він вискочив під дощ, не розриваючи зорового контакту з тим, чого так хотіла його втомлена підсвідомість і чого боялась людська сутність.

В кімнаті, яка належала його сину, горіла настільна лампа, ледь помітно мигаючи в унісон з вітром, наче від перепаду напруги в мережі.

В цілковитій темряві, яка, здавалося, відрізала їх будинок від усього світу, цей самотній вогник дуже чітко виділявся, привертаючи до себе увагу.