Сяйво лева і гіркота подвигу

Впертість Гая й привела до того, що той давненько не перевтілювався. Чоловік знав: на новий рік ворог може готувати переворот. І прагнув його зупинити.

Подумав:
«Я зараз дам відсіч. Чи не зашкодить це моїй сім'ї? Скоро ж новий рік...»

Хотів був здиміти за Еделем, та втрапив у коло, притрушене сіном. Едел здійнявся — і повітря закрутилося, і впав без сил. Гай не здимів, наче застиг.

Марена схопила руками обличчя від побаченого.

Новорічна природи магічна ніч попереду… вже морозне повітря мінялося на аромати весни.

---

Сонце зайшло. Вій прибув у палац, зухвало крокуючи тронною залою до крісла володаря — в той час як Гай завмер на власному сільському подвір'ї.

Вій взяв пару документів зі стола і кинув ними до землі:
— Ваш селюк закинув справи, олюднився. Вам не можна бешкетувати, а цей напівчудо може ігнорувати вас і в порядку, і в потребах. Вам треба розкрити крила свободи. Піднімемо келихи.

Всі озирнулись. Були різні емоції в їхніх очах.

Марена подивилась на небо. До неї підповзла, позіхаючи, змія-пліткарка.
— Пані, — сказала пліткарка-змія, — вони заблоковані. Переворот реальний. Бо він не принц і забагато ігнорував свої обов'язки.
— Це магічні істоти зробили???

Вона побігла до криниці. Набрала води вручну. Та Прута інформація мовчала.

Ой! Дійсно — скинула браслета, що блокував її магію.

Глибоко вдихнула. Це її третій раз. Застосувавши магію, отримає фамільяра. Ступить природний порядок — і з людини стане ближче до магічного світу, що проти законів світу. Наслідки можуть бути непередбачувані.

Оглянулась на Гая, кликнула. Але той мовчав. Очі — наче скло.

Марена змахнула браслет на поріг. Здійнялась вітром ввись. Ввесь шум та гомін магічного світу почувся її вухам. Але навіть торкнувшись рукою води, лицар срібнотопірцевого знання мовчав — явно його теж зв'язали. Здавалось, вірні слухи і друзі Чугайстра були заблоковані.

Приземлилася на землю, але подалі від чоловіка, щоб не встигнути в капкан. Прилетіла стрекоза. Це був фамільяр Марени. Тепер вона офіційно магічна істота з живим серцем. Очі Марени змінилися.

Фамільярка сказала, що рада вітати.
— Що відбувається і як зарадити!?

Фамільярка повідомила:
— Як за пару годин не розблокуємо володаря — то правителем стане злий принц Вій!

---

Вій — той самий син хана Батия, що мені казав Гай, що хотів нам настрій на весіллі зіпсувати. Його давно було вбито як наглого окупанта Києва. Завжди дивувалася: що він тут забув на Синевирі??? Лежать його кістки десь точно не в Карпатах, а під Києвом.

Тим часом Вій показав свою корону принца і сказав:
— Я стану королем, як Гай не прийде в новий рік та час. Хоч і прийде — корони він не має. Мій маленький Альберт, пихате дитя, побудеш прем'єром моїм. — І зареготав.

Говерла здивовано оглянулася. Едела, Прута та ще двох вірних срібнотопірцевих підданих Гая не було. І сама відчула тяжкість.

Раптом болотниці в рукавицях накинули їй на плечі накидку зі збору трав, щоб і її ослабити. Як гнівно гора загриміла, скинула це.
— Мене, віковічну принцесу і представницю могутності гори найвищої, пробуєте поневолити?

Розвернулася, вийняла срібного топірця, почала змахувати ним швидко і вміло. Болотниці кинулись в бій. Кидались смердючим болотом, палками, шипіли, минали, але Говерла їх подолала.

Повернула голову на наглого окупанта — в її погляді було все: і презирство, і непокора, і сила. Блимнула синьо-фіолетовими очима і здиміла. Подалася перевірити вірних Чугайстрових слуг і друзів.

---

Марена з фамільяром та змією дійшли висновку, що блок з квітів поклав чоловік.

Марена вбігла в дім і попросила не виходити з нього з дитиною та почекати її. Зачинила двері. Ще раз глянула на безпорадних онімілих магічних істот.

Вийшла з двору, підбігла до струмка і чуть сама не втрапила в капкан, бо струмком плили трави-блокарі магії. Фамільярка скрикнула обережно:
— Стій! Но...

Стрекоза відчула, що води й струмки отруєні. І очікували вороги-змовники, що Марена поспішатиме до Прута, його приток. Зараз він просто безмовна ріка. Хтось попрацював злагоджено — помітно, що без людських рук не обійшлося.

Еге ж, недарма Василь тримав мішечок з монетами і хвалився своєму коту.

Кіт не витримав і побіг у ліс. Здивована Марена відбігла від струмка.
— І що тепер?

Кіт сів неподалік.
— А, Махлайчику, прийшов посміятись? — мовила Марена.
— Мурряв... ви мене обсміювали, але гарно годували.
— Я тебе гарним місцем нагодую, більше дам, — спробувала піти на хитрість жінка.
— Ой, підкуп, ой, — відповів кіт. — Нехай, підкуп. Це весело. Але я ж тут, Марено. Мур... сам, без підкупу. Але пам'ятай свої обіцянки. Іди на північ, до тих сосен. Там ворон старий. Все, я пішов.

— Марено, чи не пастка це? — мовила стрекоза.
— А що робити? Спробуємо.

Мчала швидко — ноги не трималися землі. Добігла.
— Пане вороне, озвіться. Прошу.

Ворон не показувався. Після кількох покликів здавалося, що надії нема. Раптом по листю сухому почулося шелестіння. Птах підійшов землею. Поклав гілочку на землю. Злетів і сказав:
— Не шуми — не скажу.

Полетів.

Марена взяла гілочку — там була магічна підказка. Крапля води, сльоза пам'яті ворона поколінь, що пробудила і пам'ять душі Марени. Торкнулась — і прийшла пам'ять минулого життя: як вона мала стояла поряд з мамою, а її мама в криниці ховала красиву оздоблену скриню — в криницю, поміж каміння, і каменем прикрила її.

Що за скриня, що в ній? Криниця, дім, попереднє життя. Тут побачила ту місцину і скрикнула:
— А, знаю!

---

Тим часом Махлайчик зазнав кари за зраду. Його посадили в клітку.

Говерла покликала Прута. Той був поневолений, бо дух його був у воді, коли магію блокували. Гора вийняла сокиру і рубанула по воді. Сокира розлетілася. Але духи встигли. Говерла зловила дух коханого і вийняла з глибин. Прут дістав свій топірець, і разом рушили збирати решту прибічників Гая.