Неймовірна доленосна зустріч

В мальовничому селі, що у Карпатах, жила одна жінка. Вона не мала діточок. Саме тому сумно їй було. Чоловік покинув її, люди всяке недобре про неї говорили…

Сонце вже схилилось напроти зігнутої сосни. "Піду я на полонину, до переходу  в Чорноліс", — сказала вона про себе.

Ідучи неквапливо, поринула в свої роздуми жінка. Навіть не зчулася, як опинилася біля лісу з містичною славою — Чорноліс,  не планувала цього. Високі дерева височіли до неба, вони були такі могутні та величні. Все просте і природне в них, проте так зачаровувало душу, що аж подих перехоплювало.

Побачила вона чорного лелеку. Та й каже йому сумним голосом:

— Ото, друже мій, твій брат чомусь не приносить мені дитинку… — Ледь промовивши, засумувала бідолашна.

— Не журися, іди-но зі мною, — сказав чорний невисокий лелека.

Здивовано повернула головою жінка, трохи повагавшись, все ж рушила за птахом. Вони пішли стежкою в бік цього лісу, туди мало хто наважувався заходити. Листя дерев наче щось гомоніли між собою. Трава була невисокою, стежка вузька, але дуже красива. Розкрилась простора галявина у підніжжі гори Буковель. Сонце щедро проступало поміж віттям, а під ногами, наче килим стелилися, квіти. Прекрасна пора весни так і шепотіла новизною та свіжістю. Повіяло вітром, зашуміло, стало моторошно.

— Може, міфічні істоти лісу? Йой, що ж це я? — Промовила. — Бути не може, хоча… та ні.

Серце її, правда, наче щось відчуло й застукотіло.

Лелека, який щойно ішов попереду, зник з поля її зору.

— От і маєш: запросив і зник, — сказала.

Шум стих, пані зупинилася і оглянулася навколо. Її очі зачарували білесенькі квіти. Вирішила собі зірвати кілька прекрасних підсніжників, як же гарно вони пахли.

У цей самий момент лелека підійшов до духа лісу і гомонів з ним. Але наша героїня цього не чула та не бачила. Не завжди людина може бачити чарівних істот лісу, але відчувати  точно по-своєму.

— Ось ваша особлива гостя, — я з висоти свого польоту бачив, як ви за нею часто дивились, як ви справді хочете допомогти їй. Прошу вас, пане, ви ж можете дати їй те, що вона справді заслуговує, покажіться вже врешті! — сказав лелека.

— Ти ж знаєш, що я не публічний, — пробурмотів чарівник і замислився. Замислився, що варто б було і про майбутнє подумати і…

— Фух, ваша непублічність знову виринає! А годину тому ваша пані рішучість мене відправляла знайти її, бо пан чуття чув її сум крізь гори і полонини. І не контакт з людьми, через дуже старі події, стане знов стіною? То чого прагне ваше добре серце? Так, вас виростив Дух лісу, з немовляти, на численних розповідях про поганих людей, але самі бачите: добрішої і красивішої ви не зустрічали. Мені про це всі вуха тендітні протаранили.

— Все, лети давай, багато ти розумієш, я сам прийняв сьогодні рішення, — відповів.