Розділ 5: Сумніви

Анна повернулася додому після дивної зустрічі у квартирі старенької та відкриття, яке зробила в кав'ярні. Здавалось, кожна подія, що сталася протягом дня, лише додавала загадок, але жодна не приносила ясності.

Журналістка сиділа за кухонним столом, дивлячись на екран телефону. Вже пізно, але думки про магічні символи та загадкову записку не давали їй спокою. В голові виникало все більше запитань, і серед них найголовніше — чи могла її родина мати якесь відношення до магії? Щось підказувало, що розгадка ховається ближче, ніж здається.

Вона набрала номер матері, і через кілька гудків почула її голос.

— Алло, Аню? — голос матері звучав трохи сонно, але водночас турботливо. — Усе гаразд?

— Привіт, мамо, — відповіла Анна, намагаючись зберігати спокій. — Так, усе нормально. Просто… хотіла з тобою поговорити.

— Ну, розказуй, що там у тебе на роботі? Знову твоя загадкова справа?

Анна зробила глибокий вдих, намагаючись сформулювати свої думки.

— Так, це стосується справи… Мамо, ти колись чула щось про… ну, про наш рід? — запитала вона, пильно спостерігаючи за тим, як її питання викличе реакцію. — Може, про наших предків? Чи бувало в нашій родині щось… дивне?

Мати кілька секунд мовчала, а потім коротко засміялася.

— Ой, Анно, ти мене лякаєш. Що це ти таке придумала? Які ще предки?

Анна невпевнено усміхнулася у відповідь, хоча мати її не бачила.

— Та ні, просто… останнім часом я багато чого досліджую, і натрапила на деякі старі легенди. У нас у родині ніхто ніколи не говорив про щось незвичайне? Ну, щось таке, про що рідко згадують?

На іншому кінці лінії настала тиша, і Анна відчула, як її серце починає битися швидше. Нарешті, мати зітхнула.

— Знаєш, Аню, я вже й не знаю, що з тобою робити. Що за дивні питання ти мені ставиш? В дитинстві ти ж зовсім не вірила в казки.

— Це не казки, — швидко відказала Анна, хапаючись за можливість продовжити розмову. — Просто… я знайшла дещо. Щось, що здається надто дивним, щоб бути звичайним збігом. Символи, які мені важко пояснити.

— Символи? — мати раптом різко змінила тон. — Ти б краще не лізла в це, доню.

Анна відчула, як холод пробіг по її спині. Щось в голосі матері стало тривожним, наче вона щось знала, але не хотіла говорити.

— Мамо, — вона говорила обережно, майже пошепки, — ти можеш мені просто сказати, якщо це стосується нашої сім’ї. Ти колись думала, що ми могли б бути пов'язані з… чимось більшим? Можливо, навіть з магічним світом?

Тиша затягнулася ще довше, ніж раніше. Нарешті мати відказала, але цього разу її голос був напружений, майже агресивний.

— Не вигадуй дурниць! — різко промовила вона. — Я не знаю, що ти там розслідуєш, але ця справа небезпечна. Немає ніяких магічних світів, Анно! Це все вигадки. Ти надто багато часу проводиш за своїми фентезійними книгами. Краще б зайнялася чимось реальним!

— Але, мамо, — Анна намагалася не підвищувати голос, хоча її внутрішня тривога наростала. — Ти навіть не знаєш, що я знайшла.

— І не хочу знати! — перебила її мати. — Якщо ти хочеш залишитися живою і цілою, то забудь усе це. Займайся своїми справами, але не лізь туди, куди не треба. Я сказала — забудь.

Анна притиснула телефон до вуха, відчуваючи, як у грудях наростає гірке відчуття несправедливості. Вона хотіла заперечити, але мати не дала їй часу на це.

— І запам’ятай, Анно, — голос матері став ще холоднішим, — не копай глибше, ніж треба. Це ніколи не приводило до добра.

Анна повільно опустила телефон, дивлячись на екран із закінченим дзвінком. Раптова агресія матері здалася їй дивною і викликала сумніви. Чому вона так відреагувала? Що мати намагалася приховати?

Записка лежала на столі перед нею. Анна подивилася на дивні символи, і тепер вони здавалися їй ще більш безглуздими. Може, мама права? Можливо, вона надто захопилася і почала вигадувати історії. Магія, предки, прокляття — це ж казки. Реальний світ не має місця для таких речей.

Тим часом, на іншому кінці міста...

Матір Анни взяла слухавку, побачивши на екрані ім'я доньки. Легка посмішка пробігла по її обличчю, коли вона натиснула кнопку відповіді. Розмова почалася як звичайна, але з кожним словом Анни її мати почала відчувати щось дивне. Легка тривога пронизала її свідомість, як туман, що повільно затуманює ясний день. Анна обережно запитувала про їхнє коріння, згадувала якісь символи, натякаючи, чи є в їхній родині щось... магічне.

— Символи? — перепитала мати з легким сміхом, намагаючись приховати неспокій, що зростав у її душі. — Ти б краще не лізла в це, доню.

Але щось усередині неї збурилося сильніше, як неприємна хвиля страху, що наростала з кожним її запереченням. Ніби невидима сила намагалася нав'язати їй слова, які вона ніколи б не сказала сама. Вона відчула, як її свідомість опинилася під чужим впливом, але не змогла зрозуміти, звідки це йде.

— І запам’ятай, Анно, — її голос раптом різко посилився, наповнений незвичною агресією. — не копай глибше, ніж треба. Це ніколи не приводило до добра.

Серце матері калатало сильніше, і вона сама була здивована жорстокістю своїх слів. Її внутрішня боротьба загострилася, коли вона відчула присутність чужої сили, але не могла протистояти цьому. Щось або хтось ззовні керував її словами.

Закінчивши розмову, мати на мить застигла, дивлячись на свій телефон. Її тіло охопила тривога, а думки були в повному сум’ятті. Вона знала, що сказала не те, що хотіла, але в той самий час не могла зрозуміти, чому це сталося.

Десь у тіні залишався Леві. Він уважно стежив за всім, що відбувалося, прихований від Анни та її матері. Він не бачив іншого виходу, окрім як втрутитися, щоб уберегти Анну від небезпеки, яка її чекала, якщо вона дізнається правду.

***

Леві стояв на даху будівлі, заглиблений у свої думки. Він дивився на нічний Львів, місто, яке тепер здавалося йому більше магічним, ніж будь-коли. Його роздуми весь час поверталися до Анни. Вона стала справжньою загадкою, яку він не міг вирішити, попри всі свої здібності.