Легенда 34 КІТ-ПРОВІДНИК

Літньою дниною деякий професор сидів у плетеному кріслі на дачі, гортав різні наукові книги і бурмотів у роздумах:

— "Коловорот виникає незалежно від пори року і часу доби ..."

Гай-гай, отже, астрономічні обчислення не підходять. Недарма Головна обсерваторія не досягла успіху в розрахунках!

"... Реагує на зовнішні й внутрішні коливання середовища ..."

Отже, можна спробувати викликати його, знаючи комбінацію напруги полів... І яким чином їх обчислити, без...

— Діду! — за вікном з'явилися два схвильованих личка. Одне обрамляла буйна чуприна, інше — дві короткі кіски. Пари очей горіли абсолютно однаково. — Діду! Ми кота бачили!

— Якого кота? — професор ледве відірвався від серйозних розрахунків.

— Здоровенного! Отакого! — перебільшено показав онук.

— Напевно, монастирський, — неуважно відгукнувся професор.

— Ні, він у лісі живе! — впевнено заперечила онука.

— Дикий лісовий кіт? — захвилювався вчений дідусь. — Він більший од звичайного і дуже небезпечний!

Професор зняв з полиці Червону книгу України. Та онуки зі сміхом мотали головами, як завбачили фото смугастого лісового кота.

— Дідусю, він у тебе у інший книжці, — онучка вказала на не менш товстий довідник на професорському столі.

— Тут? — зацікавився дідусь. — Ну-бо, ну-бо, що це ви надумали?..

Утрьох вони кілька хвилин гортали глави: "Лісовики", "Домовики", "Перевертні"...

— Ось! — онук показав на малюнок із волохатим лісовиком на пеньку. — Приблизно такий. Тільки він — КІТ!

— Кіт-чугайстер? Чого ви гадаєте, що то непростий кіт?

Професорські онуки навперейми сипали фактами і загинали пальці:

— Здоровий, як собака — раз! Хутро густе та кучеряве — два! Очі блакитні! Де ти бачив таких котів?

— А хвіст? Короткий?

— Ого! Наче мітла! — онук знову широко розвів руки. — І товстий, як гілка дуба!

— То він на дубі сидів? — професор схвильовано гортав інший довідник. — Чи ходив довкола дуба? А що ви чули? Він що... співав?

— Ні, — із жалем шмигонула носом онука. — Ми почули, як закричала сойка. Її препоганий крик іноді схожий на нявчання. І подивилися угору...

— ...а там — кіт! — продовжив онук. — Як побачив нас, стрибнув з дерева, озирнувся, махнув хвостом і пішов доріжкою... Точно, кликав нас!

— ...потім знову озирнувся і знову пішов, — доповнила онука. — Ми хотіли подивитися, куди він піде, аж тут нас покликала бабуся!

— Діду, можна ми його вистежимо? Він не злий! — закінчили хором брат і сестра.

— Навіть не думайте ходити до лісу самі! — професор суворо поправив окуляри. — Йдіть до бабусі, вона вас нагодує. Я прийду трохи пізніше.

Ледве онуки втекли, професор сів за роботу. Історик культури, доктор історичних наук, професор київського університету зараз був у відпустці. Проте давно захоплювався слов'янською міфологією та казковими істотами. Писав по них наукові статті в іноземні журнали й навіть видав дві монографії. Професор навмисне зняв дачу для сім'ї на все літо в районі Мишоловки, ближче до Китаїва. Щоб на власні очі спостерігати дива Голосіївського лісу.

Він мріяв описати достовірну зустріч із Дідом Ором. Розмовляв з очевидцями, вивчав факти і домисли, гуляв уздовж Китаївських озер та ярів, навколо Дідорівки, піднімався на гору Купол, сподіваючись якось зустріти легендарного Лісовика. А заповітною мрією професора стало дослідження і можливе моделювання коловороту — ендемічного голосіївського субпростору. Саме про нього професор читав увесь ранок. Та зараз онуки підкинули вченому свіжу ідею.

— Чугайстер голосіївський? Не може бути... — схвильовано мурмотів професор. — Досі єдиний котоподібний чугайстер згадується у працях щодо Лукомор'я. Якщо тільки... Це ж світове відкриття!

Він наполегливо гортав описи, порівнював малюнки й відомості, перегортав словники лісовиків і перевертнів. І ніде не знаходив ясного підтвердження щойно повідомленим новинам від Іванка та Насті. Не вірити онукам у дідуся причин нема. Брат і сестра люблять ліс, постійно гуляють на свіжому повітрі і читають не менше книжок з історії та міфології, ніж їхній дідусь. Тільки у адаптованих для дітей жанрах. Не статті й антології, а казки й фентезі. Проте, потім обговорюють з дідусем персонажів цілком на науковому рівні.

Професор шукав відповідь вже годину, забувшись, що його чекають до столу. Дружина зварила зелений борщ і наліпила вареників із картоплею та цибулею. М-м-м...

Хоч лусни, ніде нема чіткої згадки про те, що волохаті й музично обдаровані лісовики чугайстри володіють даром перекидатися на тварин! Що на сопілці грають — є. Що виблискують блакитними очима — будь ласка. Не належать ані до домовиків, ані до щезників, проте мають риси обох. Несуть риси тварин: густа вовна по всьому тілу, чорна чи біла, грецькі джерела припускають наявність козлиних ніг та ріжків... Весела вдача, абсолютний слух... Жодної подібності з... Що це?!!!