Легенда 29. ПОКЛИКАННЯ ЦАРЯ-ВУЖА

Місцевість: Долина річки Віта.

Об’єкт: Вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum)

Рідкісна реліктова багаторічна папоротеподібна рослина з родини Вужачкових.

Зустрічається майже в усій лісовій зоні України.

Занесена в Червоних книг Житомирської, Закарпатської, Львовської, Полтавської, Ровенської, Сумської, Харківської, Чернівецької областей України.

Зустріти вужачку в НПП "Голосіївський" можливо тільки в долині річки Віта.

Жив в лісовій гущавині неподалік річки Віта вуж на ім’я Ж-жах. І вважав вуж, що повинен царювати над усіма довколишніми мешканцями, і ліс повинен тремтіти перед ним.

— Я Ж-жахливий! Вклоніться мені! — голосно проголошував вужак, лишень зустрічав когось на стежці.

Проте звірі й птахи сміялися і зовсім його не боялися. Всі ж знають: вуж — не гадюка, він неотруйний.

Настала ніч літнього сонцестояння, коли всі шукають Жар-цвіт, щоб виконати свої бажання і отримати великий дар удачі і знань. Люди вірять, що чарівна квітка дасть їм здатність відкривати всі замки, виплутуватися з будь-яких складнощів, бачити приховані скарби й розуміти мову рослин і тварин.

Охочих багато, та дається Жар-цвіт в руки далеко не кожному.

У таку ніч напередодні свята Івана Купали поклявся Ж-жах знайти чарівну квітку і добути собі корону.

— Ти багато язиком ляпаєш! — сміялися лісові жителі. — Тільки справджується мало! Бо язик роздвоєний! То так кажеш, то сяк!

— Я доведу! — розлючено засичав Ж-жах і піднявся на хвості, немов королівська кобра перед нападом. — Повернуся ранком у короні, ось тоді всі затанцюєте!

— Біжи, біжи за вогником на болото, тільки дивись, не спотикайся! — зацокотала білка.

— Та у нього ж ніг немає! — пирхнув заєць. — З ніг збився, поки свою царську владу шукав!

— Ми твою величність образити не хочемо, — пробурчав їжак. — Тільки ж-жах як  набридли твої фантазії!

— Так каж-жете? Подивимос-ся, хто пос-сміє с-сміятися оссс-останнім! — шикнув Ж-жах і втік від глузувань до долини річки Віти.

Там він повзав до темряви на самоті, злився на весь світ і дуже втомився.

Коли стемніло, ліс наповнився різноголосим таємничим співом. Це крилаті русалки і мавки вітали найкоротшу ніч в році і просили місяць-царицю вийти з-за хмар, кинути холодний промінь на галявину, від якого запалиться Жар-цвіт. Люди в селах палили вогнища і водили хороводи довкола вогню, думаючи таким чином приманити легендарний цвіт папороті.

І не відали, що Жар-цвіт — не іскри від людського багаття, а нічна роса, що запалюється від місяця. Тільки в ту ніч вона загориться, коротшу за яку немає, до того ж лише тоді, коли нічка ясна, роса густа, а місяць повний.

Ж-жах, поки повзав болотяними галявинами, зібрав на себе вже стільки роси, що виблискував, наче срібна веретільниця і боявся сам спалахнути.

Виліз вужак на відкриту суху купину понад річкою Вітою, щоб обсохнути, і закляк.

У місячному сяйві звивалася і тягнулася до неба крихітна зелена змійка. Прекраснішої вуж ніколи раніше не бачив і навіть уявити не міг.

— Хто ти, о найвродливіша? — пошепки запитав Ж-жах.

Змійка не відповідала.

— Будь моєю царицею! — вуж схилився перед незнайомкою, але та не відповіла.

— Накажи мені щось зробити, і я виконаю будь-яке твоє бажання! — обіцяв Ж-жах.

Зелена змійка мовчала. Тільки язичок її трохи тремтів і блищали на ньому місячні крапельки.

Вужак підповз ближче настільки, що торкнувся її язичка своїм... і раптово зрозумів, що предмет його обожнювання росте із землі!

Невеличка рослина піднімалася сантиметрів на двадцять, схожа на змійку з одним листком. Язичок її прикрашали два ряди "бутонів"-спорангій, по сорок з обох боків, і на кожному блищала краплина роси.

— Хтось зачарував тебе, моя царице! — вжахнувся вуж Ж-жах. — Я хотів у цю ніч добути собі в Жар-цвіту корону, та готовий витратити чари на те, щоб звільнити тебе! Це найзаповітніше моє бажання! Не віриш? Ось коли запалає у ночі небувала квітка, то побачиш, як я тримаю слово! Почекаємо, моя царице... я тебе ображати не дам...

Вуж згорнувся кільцем навколо дивної зеленої змійки, але так втомився і перехвилювався, що невдовзі заснув.

Опівночі язичок маленької папороті засвітився, і над ним загорівся Жар-цвіт. Бо прекрасна "змія", в яку закохався Ж-жак виявилася папороттю, царівною з сімейства Зміїного язика чи Офіоглоссума.