Легенда 25. ПРО ДУХІВ ТА ТІНІ ВІЙНИ

Місцевість: Стежка від Феофанії до Дідорівка.

Об’єкти: граб європейський (Caprinus betulus) дивної форми, віком до 100 років.

Варто порахувати довкола галявини Сонечко граби, немов покручені сильним вітром, розплавлені та застиглі в потворних формах, і вас здивує, наскільки їх багато. Цілі... так-так, загони.

Всім спотвореним грабам трохи більше 70 років, а памолодь і граби, що старші, ростуть рівні, стрункі, як і годиться грабам. Варто згадати, що відбувалося на узліссі цього лісу 70 років тому, і все стане на свої місця... проте загадка лишиться.

Не буревій і не злий чародій змусив молоді деревця корчитися і тремтіти від страху. Так на них вплинули жорстокі бої Великої Вітчизняної війни.

В цих місцях, вздовж дороги, від села Пирогів лісом проходила лінія оборони Києва. Про це досі нагадують окопи на узліссі, ями від снарядів серед галявин, що майже позаростали, та ще помітні.

Досі постраждалі від війни дерева визначалися інакше. Їх могло вивернути вибухом, посікти скалками снарядів, прошити кулями... і таких дерев навколо дуже багато. Треба лише взяти металошукач і перевірити круглі нарости на корі дубів, котрі виникли від механічного пошкодження. Майже в кожному відгукнеться відлунням війни куля або іржавий уламок.

Але стільки досліджень вже довели, що рослинам не байдуже навколишнє середовище. І не самі вологість та освітлення, а й музика, і загальна атмосфера навколо безпосередньо впливають на ріст контрольних саджанців. Чому ж такі неприродні дерева-покручі, що збігаються з часом найбільш моторошної війни, не можуть нести на собі її відбиток?

Як подумати, що вони бачили й пережили, легко віриться, що їх вигляд пов'язаний саме з тінню війни. Багато тих грабів ніби волають від безмовного жаху. Звиваються, силуючись вирвати коріння з землі й бігти якнайдалі од проклятого місця.

Сірі невисокі дерева переказують відчай німецьких солдатів, які гинуть, і схожі на їхні примари у сірій формі.

Поруч — дві потужні сосни, що зрослися стовбурами. Як стародавні витязі в червлених кольчугах. У лусках кори грає сонце з полиском крові. Стоять прямо, твердо, не здаються. І не збираються поступатися страху. Хоч за віком сосни теж свідки тутешніх боїв.

Що ж, не тільки дуби ростуть на честь пам'яті хоробрих воїнів. Ці зрощені дерева називають "Два брати". Хоча сосни — швидше, "сестри", та їхній вигляд викликає в пам'яті мужніх бійців.

Нехай давно відгриміла війна у тутешніх лісах, та земля і дерева ще бережуть її відлуння. І події, що пішли в минуле, повертаються у вигляді легенд. Тіні війни тут буквально носяться у повітрі. Варто придивитися, їх видно у найбільш сонячний день.

На галявинах тут ростуть зловісні гриби, схожі на чорні пальці чи зграйку маленьких привидів. Люди так і називають ці поганки "пальцями привида". Поруч з ними брунатні зморшки, їстівні і не страшні в іншому оточенні, виглядають шматочками висохлого мозку.

Маленькі дупла в грабах-покручах перетворюються на вирячені від жаху очі і роти, що кричать.

Але ж за два кроки поруч, на сонячній галявині атмосфера зовсім інакша. Жахливі образи та сірі тіні не в силах її затьмарити.

Вчені-ботаніки не можуть пояснити, чому так багато в цій місцевості грабів-покручів? Чому всі приблизно одного віку?

Припускаємо, що то не містика, а природні хімічні процеси в грунті, на кшталт тих, що закручують дерева у "штопори". Молоді дерева чимось отруїли, ось такі й виросли. Але швидше за все, ця хімія у повітрі, в землі, у пам'яті не лише матеріальна, але й емоційна.

Може бути, і те, і інше.

Те, що тут загинуло багато людей і пройшли великі бої, — історичний факт.

Решту довести або спростувати вже неможливо.