Легенда 22. ДУБ ПЕТРА МОГИЛИ

Місцевість: Стежка Дідорівські крутосхили

Об’єкт дуб черешчатий, вік 497 років

Зійшовши з Лисої гори, обминувши ліворуч Багринову гору, біжить стежина вниз по крутосхилах.

Котиться, немов струмочок, — донизу, донизу, до Дідорівських озер. Іноді стежку неквапливо перетинає болотяна черепаха. З гідністю крокує поперек схилу, демонструючи незалежність од сили тяжіння. Ці долини та яри, на дні яких проклали стежки люди, насправді вириті водою.

Внизу чекають зарості осоки на березі Митькового озера, а перед ним у лісі — тераса, де можна відпочити від стрімкого спусканню з крутосхилу. Перевести дух, роззирнутися в світлій діброві. І вклонитися патріархові лісу.

Найстаршими дубами Голосіївського лісу вважаються всі, чий вік близький до п'яти століть. Нехай йому 480 років або 520 — це дуб старої гвардії. Для людей 40 років — різниця велика, а вік дерев вимірюється інакше.

Посеред тераси височіє обнесений огорожею дуб, найстарший з тутешніх. Патріарх лісу. Йому вже 497, скоро ювілей справляти!

Всім історичним деревам-довгожителям дається власне ім'я. Зазвичай, прізвисько за відомими людьми, з ким пов'язане дерево. Зрідка — від тієї місцевості, де росте дерево, іноді, згідно зовнішньому образу чи пов'язаної з ним легенди. І зовсім мало, за людиною, хто посадила дерево. Поки тоненький паросток не проживе хоча б сотню років, його мало хто помічає. Тим більше, не пам'ятають його господаря, якщо дерево не росте в родовому замку або саду.

Тутешнього старожила звуть дубом Петра Могили. Цілком природно, що коли знаменитий київський митрополит відпочивав в його тіні, дуб уже ріс на цій терасі більше ста років.

А що передувало їхній зустрічі?

Жолудь проріс на болотистій низині приблизно у 1520 році. Ще не було поруч Митькового озера і сом Митько не зблискував там білим бочком. У той рік Магеллан щойно здійснював першу навколосвітню подорож за дорученням короля Іспанії. Там він прозвав бурхливий океан Тихим, відкрив свою відому протоку і Вогняну землю.

Пройде менше ста років і в новорічну ніч 31 грудня в Молдавському князівстві та в княжій родині народиться хлопчик Петру. Тоді ніхто ще не знав, що це майбутній знаний вчений, політик, богослов, реформатор, засновник Києво-братської школи, яка згодом виросте в Київську Академію і назветься на честь свого фундатора митрополита Київського —  Могилянською. Та що там, тоді ще ніхто не знав, що ця ніч майже через сто років царевим указом стане новорічною!

З Молдавії — до Польщі, з Польщі  — до України, де його давнє прізвище Мовіле звучить так зловісно. З воїнів — у священнослужителі, аж ось, у 1627-му році Петру архімандрит Києво-Печерської лаври. Від 1633-го, вже митрополит і засновник школи.

До кінця 1630-х років митрополит започаткував у цих лісах Голосіївський скит, тоді ж з'явилися нові озера. Подобалося священику-філософу-політику гуляти рівною підсохлою терасою, серед молодих дубів. За Голосіївської традиції митрополит Петро звелів садити якомога більше нових дерев, адже вони зміцнюють схили й утримують корінням воду. Хотів і сам посадити дуби на честь загиблих героїв Хотинської фортеці, де йому довелося битися.

Його дубам зараз має бути приблизно 380 років. Тут таких декілька, проте дубом Петра Могили названий найстаріший. Він точно пам'ятає митрополита, був свідком його роздумів, можливо, дещо чув, чого не знають навіть найближчі люди.

З одної новорічної ночі до такої самої, ще не святкової ночі на 1 січня 1647 року, минуло рівно півстоліття. Тоді серце митрополита зупинилося.

Його коротке, навіть по людських мірках, життя принесло гучну суперечливу славу. Що ж залишилося? Книги. Могилянська академія. Пам'ять. У 1996 році — в межах України, а в 2004 році на всій території церкви Руси київський митрополит Петро Могила визнаний святим.

А дуб живе. Свій "священний сан" патріарх лісу отримав після трьохсотріччя, коли в 19-му сторіччі Голосіїво стало улюбленим місцем заміського відпочинку і прогулянок київських митрополитів. Він пережив їх багатьох. Всі глави української церкви знали, що це — дуб Петра Могили і традиційно обмірковували під ним у тиші свої рішення.

Голосіївську пустинь зруйнували, а через багато років відновили. Дуб неможливо відновити, якби бурі революції, трьох воєн і новобудов вирвали його з коренем з цієї тераси. Та дуб стоїть.

Вже тому патріарх лісу — живе диво. Постояти під ним, прислухатися до себе, вловити в його листі шепіт підказки — відповідь на тяжкі думи, в цьому високому привілеї собі не відмовить жодна розумна людина.