Легенда 21. ЖАБ'ЯЧИЙ ЯР

Місцевість: Стежка на Китаїв, до музею.

Об'єкти: Жаб'ячий яр.

Довжина 1464 м., ширина до 300 м., перепад висот до 30 м.

Жаба, сіра жаба, землянка

Величезний та широкий Китаївський яр, перепади висот в ньому до 30 метрів, крутосхили вище п'ятиповерхового будинку. І приховує він серед своїх буреломів джерела, витоки Китаївських озер.

Осторонь від монастиря, в глухій хащі є ще одне чи то мілке озеро, чи то широкий струмок... дивовижне місце. Там дерева стоять по коліно у воді. Ніби химерний мангровий ліс виріс посеред Голосіїва. Багато стовбурів зламані, і на кожному сидить жаба. Всякому, хто випадково забрів туди, особливо на заході сонця, або на світанку, цей водяний яр нагадує володіння баби-Яги.

Від "китаївських мангрів" із затопленими деревами піднімається полого широкий яр, водозбір великої території. На будь-якій висоті в ньому зустрічали люди жаб, тому охрестили цю вологу відрогу урочища Жаб’ячим яром.

Місцевим жителям ввижалося в тому яру і в безлічі жаб та вужів щось відьомське. Люди намагалися ходити до Китаїва іншою дорогою. Ось і вийшло, що Жаб’ячий яр, Жаб’ячий струмок і "мангри" на його дні зберегли багато видів рідкісних рослин. Й стали справді заповідним місцем.

Люди часто плутають жабок з ропухами, тому так дивувалися, зустрічаючи сухопутних сірих ропух та часничниць?? далеко від води. А про те, що жаби розрізняють чисту воду пам'ятає багато хто. Тож Китаївським джерелам люди довіряли. Пили воду і охоче купалися в озерах. Коли звели монастирі й освятили лісові озера, майже всі джерела від Китаїва до Голосіїва вважалися цілющими.

Це те, що відкрито людям. А для багатьох поколінь ропух і жаб тут інші легенди.

Коли випила Весна воду з чаші у верхів'ях Жаб’ячого яру (тоді полога відрога між чашею та озерами ще була безіменною) пролилися краплі води на землю і всюди з них виростали підсніжники.

Кілька крапель докотилося до верхів’я Китаївського струмка. Тільки спробували ту воду місцеві жабки, одразу сп'яніли від радощів. Такої солодкої чистої талої води їм ще не доводилося куштувати!

Стали жаби хором співати і славити Весну. З того часу кожен рік збираються жаби в низинах того яру, який люди прозвали Жаб’ячим, сидять на повалених у воду стовбурах і розучують великі концерти. Всі намагаються співати якомога голосніше та щиро, щоб почула їх Весна. Чекають жаби, що прийде Весна знову пити воду зі своєї чаші та проллє на знак подяки за гарний спів хоч краплинку їм у струмок.

Найсміливіші, піднімаються до верхів'їв яру. Шукають Чашу Первоцвітів. Для жаб це наче Священний Грааль. Кажуть, ропухи та жабки, котрі опиняться всередині чаші, одразу перетворяться на царівен. До верховини добирається мало хто, надто високо. Але хто піднявся вище, у того буде більше ікри і здорові жабенята!

Тому з року в рік звершують жаби паломництва вгору вздовж яра, щоби вшанувати Весні.

Ось така жаб'яча легенда.

Для людей почути хор жабок у Жаб'ячому яру — гарна прикмета. Це ж бо гімн Весни та гімн радості.