Легенда 20. ЧАША ВЕСНИ

Місцевість: Стежка на Китаїв, до Музею.

Об'єкти: Чаша первоцвітів, діаметр 76 м.

Підсніжник білосніжний 

Петров хрест 

Одного дня йшла Весна Голосіївським лісом, ярами і галявинами, щедро розсипаючи з рукавів і з подолу сукні ранні квіти. Первоцвіти мають встигнути відвести до того, як ущільниться тінь від крони дерев. Тож у свиті Весни точиться справжня битва за місце під сонцем.

Піднімаючись крутими київськими горами, плутаючи лабіринтами глибоких ярів, втомилася Весна. Схотіла випити талої снігової води, яка надасть їй сил. У цей момент Весна перебувала неподалік Китаївських озер, де води вистачало... Тільки зачерпнути нема чим.

Придивилася Весна, побачила закинуту круглу долину між двома ярами: Жаб’ячим і Трирогим. Дуже схожа була долина на чашу, на древній фіал, від назви яких походять фіалки. Весна розчистила чашу, наповнила талою водою з Китаївських озер й випила. Сили повернулися до неї.

На знак подяки за допомогу, Весна сказала долині:

— Крім синіх пролісок, фіолетового рясту, жовтих "ключиків" та інших ранніх квітів, тут віднині ростуть підсніжники!

Змахнула рукавом і засипала чашу своїми дарами.

Дійсно, в Голосіївському лісі дуже мало підсніжників. Їх тепер всюди мало. Білосніжний підсніжник — червонокнижна квітка, рідкісна та зникаюча. Тільки в Чаші Первоцвітів щороку ранньою весною зацвітають підсніжники.

Але й тут їм загрожує небезпека, ніжні квіточки ризикую зникнути повністю.

Явні їх вороги — неосвічені люди. Ті, хто силується винести красу з лісу в букетах, забуваючи, що одна зірвана квіточка, котра не залишить потомства, — це на двадцять квітів менше в наступному році! Ось така сумна арифметика...

Є однак у підсніжників таємний ворог і таємні захисники з чарівної сторони лісу.

Кожен рік заздрісний Дереводракон намагається вкрасти і розбити чашу Весни. Щоб не могла вона пити чистої води. Для того й риє дракон свій Трирогий яр: підбирається до чаші. Тільки чаша та непроста. З неї пила воду сама Весна і залишила їй частинку свого чарівництва. Чаша таїться в лісі, "переходить" за допомогою коловоротів з місця на місце. Тому й людям знайти її важко. І дракон до неї поки що не дібрався.

Через те і вирив він не одне, а відразу три щупальця свого яру. Сподівається оточити чашу з усіх боків, прорити її стінку та захопити долину собі.

Проте поки що це йому не вдається. На шляху його підкопу трапляється то паркан Музею, то стіна Китаївських ярів. Дракон риє вздовж паркану, та до чаші ще не дістав.

Щороку засилає дракон до чаші своїх шпигунів. Повзуть шпиги під корінням ліщини, дубів і грабів, обгризаючи їх, гублячи дерева. Обплутують коріння своєю сіткою. Іноді з приходом весни шпигуни піднімають над землею перископи, схожі на рожевих лускатих дракончиків і озираються довкола. Синє-бузкові та біло-рожеві "гриви" з безліччю залозок і лусочок виглядають моторошно й потойбічно, наче щупальця спрута. Піднімаються з-під сухого листя, немов гриби, досягають висоти 30 сантиметрів. Приманюють комах, сп'яняють їх солодким нектаром, сподіваючись дізнатися точні координати чаші. Проте ані бджоли, ані джмелі, ані дерева не виказують таємниці.

Цей рожевий паразит, квітка без листя, називається Петрів Хрест лускатий. Його довге коріння часто розходяться під прямим кутом, нагадуючи людям перевернутий хрест святого Петра. Паразит Петрів Хрест не вміє фотосинтезувати поживні речовини і не потребує сонця. Він живе за рахунок дерев, присмоктуючись до їхнього коріння. Тому й на поверхню, щоб цвісти, виходить не щороку. Передбачити, що за умови потрібні йому для цвітіння — складно. В деякі роки витикаються з-під коріння дерев цілі сімейки "дракончиків", а буває — жодного.

У Чаші Первоцвітів власна прикмета: якщо буйно цвіте Петрів Хрест, дракон дуже близько! А коли його новий підкоп йде повз чашу, відступають і загони шпигунів.

Сподіваймося, що лапи Дереводракона не дотягнуться до чаші ще багато років. І з року в рік, як раніше, тут будуть квітувати підсніжники.