Легенда 15. МАВЧИНЕ ОЗЕРО

Місцевість: Голосіївський ліс

Об’єкт: Мавчине озеро. Площа озера 4 654 м2., максимальна довжина 108 м.

Окремо від Голосіївських озер, метрів за триста від Дідорівського каскаду ховається в лісі від сторонніх очей невеличке Мавчине озеро. Найменше, найглибше і найчистіше з довколишніх озер.

Є в його красі своя містика. Хоча це озеро молоде і народилося з колишнього піщаного кар'єру, довкола нього вже ходять легенди, є у ньому своя чарівна традиція і своя таємниця.

Дехто зве це озеро Блакитним, не замислюючись, як по дурному звучить ця назва в озерному краю. Ніби в інших озерах, в тої ж таки Дідорівки, вода іншого кольору! Хіба тільки в цьому озері відбивається небо?

Люди нерідко говорять те, чого не розуміють і витоків назв не пам'ятають. Та зерно істини навіть так передається іншим поколінням, і допитливий зможе виловити правду з виру часу.

Правда в тому, що випадало декому бачити, як Мавчине озеро світиться ночами блакитним вогнем. Неяскравим, хтось може прийняти його за відбите місячне сяйво дивного відтінку. І спише це "оптичне явище" на лісові міражі.

Не так вже й багато людей заходять уночі до лісової гущавини, ще менше — змогли повернутися звідти, щоб розповісти подробиці баченого над озером і в його глибині.

Проте живе легенда. Дивно, як легенди переживають людей. Здавалося б — глибока таємниця огортає дивні справи у лісовій гущавині, свідків нема! Та легенди просочуються струмочками і сплітаються з натяків, уривчастих неправдивих відомостей, осідають у пам'яті легкими невідповідностями і передаються дітям, онукам, і внукам їхніх правнуків. А потім раптово спливає з дна глибокого озера...

По порядку!

*****

Маленьке озеро в хащах раніше звали Русалчиним. Було озеро зачарованим і невидимим для людей, доки не затопили саме на тому місці піщаний кар’єр.

Ходять чутки, що й зараз в ньому живе кілька русалок, через те купатися там небезпечно. Особливо на глибині або в сутінках.

А колись, русалки і мавки, та інші лісові діви, хто не боїться води, влаштовували на тому озері постійні водяні бали. Проходили бали лише в ніч, коли в небі блакитний місяць. Хто не знає, це повня, та не звичайна, а друга за один місяць!

Календарний місяць довший від небесного, місячного. У місячному, двадцять дев'ять днів, а в календарі маємо, часом — тридцять, часом — тридцять один. І коли випадає повний місяць на перших числах, отже, буде друга повня — в тридцятих. Цю ніч і називають Ніччю Блакитного Місяця.

На британських островах призначити зустріч "при блакитному місяці" така ж звична справа, як для нас — "після дощику в четвер". Вгадати цей день заздалегідь складно, і все ж, явище він не настільки рідкісне, як багато інших містичних умов.

Лише в ніч другого повного місяця безжальні русалки з холодним серцем відчувають надзвичайне хвилювання і бажають співати, веселитися й танцювати, наче звичайні люди. Ось в такі ночі веселилися лісові діви на озері, ловлячи у воді відображення Блакитного Місяця. І палало озеро в ці ночі, світилося, немов маяк, щоб здалеку бачили його всі, хто прийшов на бал. Будь-якого перехожого русалки затягували до свого кола і могли так закрутити так залоскотати, що живим не піде.

Та одного разу сталося те, що затьмарило озерне свято.

Одна мавка, горда красуня, прийшла на бал відразу із двома кавалерами. Від її бажання це не залежало. Двоє шукали її прихильності й завжди слідували за нею, щоб не дай Боже, не лишити кохану наодинці з іншим. І в бальну ніч, на березі озера два залицяльника попрохали обрати, кому Мавка віддасть перший танець?

— Не можу я обрати жодного з вас, — відповіла Мавка. — Ви мені обидва подобаєтеся, та не настільки, щоб віддати комусь перевагу!

— Але ж ти не русалка, у тебе є серце! — вигукнув один прихильник. — Хіба воно мовчить? Хіба не говорить, що я люблю тебе більше за все на світі?!

— Це я люблю її понад усе на світі! — миттєво відгукнувся його суперник. І хлопці мало не побилися над озером.

Мавка припинила суперечку, сказавши: нехай вирішить жереб. Зняла з волосся прикрасу — велику блакитну перлину, розміром як яйце горлиці. Цю коштовність Мавка носила тільки на бали Блакитного місяця.

Над тим озером є прямовисна стінка, що ніколи не заростає, на відміну від інших схилів. Як не старається трава корінцями зачепитися за бескид, піщаник і глина обсипаються, течуть з-під корінців, мов вода.

Ось на тому обриві вгорі й сперечалися двоє молодців, кому дістанеться перший танець, і рука, а з ним і серце прекрасної Мавки.

Розмахнувшись із силою, Мавка кинула свою прикрасу просто в центр озера. Від неї пішли круги світла.

— Той, хто любить мене, нехай...

Не дослухавши, суперники наввипередки пірнули з обриву. Сумно подивилася їм услід Мавка і пішла танцювати одна.