Легенда 11. ДОЗОРНА ГОРА

Місцевість: Стежка "Дідорівські крутосхили"

Об'єкт: Дозорна гора,  абсолютна висота 17 м., Висота над рівнем моря 164 м.

Багато існує сказань про святі місця, де навколо люди жили зовсім мирно. Був потрібен їм захист від згубного місця, чи від пекельних чудовиськ, чи від злих людей. Монастир та собор раніше завжди служили фортецею, захищаючи мирних жителів. І в прямому сенсі — високими мурами та зброєю, і духовно — від усілякої нечисті. Тому стільки легенд говорить про драконів або розбійників безпосередньо під стінами монастирів.

От легенда про створення відомої Оптиної пустині пов'язана з кровожерливою шайкою​​ під орудою отамана Опти. Оптині молодці наводили жах на околиці, грабували, вбивали, викрадали людей, продавали в рабство, та раптово, як співається у пісні: "Вдруг у разбойника лютого совесть Господь пробудил..."

Вжахнувся Опта своїх діл, банду розігнав і сам кинув життя розбійне, пішов у тихе місце, вирив землянку, жив відлюдником і вимолював прощення.

Та від людей не сховаєшся. Все бачать, все пам'ятають... З подивом переказували один одному, хто той святий відлюдник і про що так гаряче молиться. Згодом, коли Опти вже років сто не було, оселилися навколо його печери інші подвижники, виріс скит, потім — монастир.

Голосіївська пустинь створювалася геть інакше. Хоч і місце тихе, і з розбійниками теж пов'язано. Проте тутешня історія більше нагадує "подвиги" Солов'я-Розбійника. Багато хто вважає його казковим персонажем, та у глушині Брянських лісів, поблизу Ніколо-Одрінського монастиря і донині відоме місце Дев'ять Дубів. Там, на зрощених дев'яти стовбурах і влаштовував засідки відомий Соловей-Розбійник. Звідти чути було його моторошний свист — сигнал до атаки. Звідти вчиняв він свої наскоки на монастирських прочан, які йшли з Ніколо-Одріна до Оптиної пустині, на могилу його колишнього колеги, і назад. І непогано влаштувався, банда Солов'я багатіла і вважалася непереможною, доки не зустрілася з Іллею з Мурома, майбутнім монахом Києво-Печерської Лаври.

Пам'ять про розбійницькі набіги зберігає і стежка вздовж Голосіївського струмка — дорога з Китаїва до Голосіїва. Зберігає понад чотириста років!

Вирушаймо на до 17-ого сторіччя, глянемо на тодішні околиці Дідорівки. Багато що доведеться уявити, адже легенди розповідають не про все. А як розказати, щоб трошки не прибрехати!

В одному можна бути певним: ліс тоді вже ріс, шуміли стрункі дуби, і Китаївські яри вже прорізали землю, і джерела струменіли з-під землі, наповнюючи озера. Ймовірно, ще не всі, та Дідорівка й Голосіївський струмок вже були. І люди тут жили.

Стародавнє Китаївське городище 13-го сторіччя давно занепало, перетворилося на убогий хутір, а монастиря ще не було й на думці. Не долинав дзвін від Печерської Лаври та Церковщини до Голосіївських схилів. Жодних православних святинь, крім самого лісу, посадженого в 15-му сторіччі, тут не було.

Та наприкінці 30-х років 17-го сторіччя вгледів гарну місцину на південній лісовій околиці Києва славетний митрополит Петро Могила. Він любив нововведення і звелів осушити топке місце, викопавши каскад ставків. Як зібралася джерельна вода в озера, на березі озера, котре тепер ми називаємо Спортивним, заклав митрополит заміський Лаврський скит. І звели там перший храм на честь великомученика Іоанна Нового.

Так і народилася Голосіївська пустинь. І пішли туди ченці з Лаври, у пошуках усамітнення серед природи, щоб без перешкод міського гамору здійснювати молитовні подвиги і дослухатися голосу Всевишнього.

Та тільки-но пройшла чутка про новий скиті над озером, потяглися туди паломники, ніби мухи на мед. Яке вже для монахів усамітнення!

Вбогий хутір Китаїв перетворився на торгове поселення. Там бажаючі відвідати Голосіївську пустинь збиралися у каравани, ночували, а на ранок місцеві провідники водили їх уздовж струмка до храму. Там пройти усього нічого, проте й заблукати в численних ярах легко. А в одному з них, про то не забували повідомити місцеві, причаївся дракон!

Від паломників Китаївський хутір ожив і забагатів. Наймоднішою для Китаївської молоді стала робота монастирського провідника. І тоді ж з'явився Паломницький Хрест — просіки в Голосіївському лісі, що ведуть до різних святинь Києва. І пішли каравани прочан навпростець, з Лаври до Церковщини, а потім і до Феофанії, повз камінь-дороговказ на роздоріжжі.

Понесли люди прості та знатні дари до нового монастиря, сподіваючись почути мудре слово старців й позбутися гріхів. А де багаті прочани, там і розбійники!

Недалекий шлях низинами ярів, вздовж струмка від Китаївських озер до Голосіївських, проте небезпечний. Височів майже навпроти нового скиту по іншу сторону озера невисокий горбок. Гірка, не вища от 20 метрів. А пройти повз неї неушкодженим щастило не кожному. Називали цей пагорб Дозорною горою, в засідці на ній та навколо частенько чигала на перехожих ватага розбійників.

Нападали на самотніх подорожніх, нападали на групи. Та відвадити паломників від нового скиту не могли жодні розбійники! Чим важчий шлях, тим більше людей прагнуло подужати цей "подвиг", сподіваючись, що в очах Всевишнього їм такий потяг до святині врахується. І багаті купці з Китаїва не могли не носити дарів та їжі монахам у пустинь, яка так їх підтримує!