Легенда 9. СЕКРЕТНА ЛИПА

Місцевість:стежка "Від Феофанії до Дідорівки", гора Купол.

Об’єкт: Липа серцелиста (Tilia cordata), вік більше 150 років.

На самісінькій маківці Діда Ора, на горі Купол, росте стара липа дуже химерного вигляду.

Є дерева порожні всередині, проте ця липа, хоча стовбур її, здається, — одне суцільне дупло, — не схожа на них. Липа немовби відкрилася, вивернулася назовні. Видно, що саме так вона і росла багато років, викривляючись все більше, а не стала "порожньою" від роботи деревних жучків, від пожежі або її видовбала колонія жовн.

Ця липа зветься Секретною. Або, шанобливо, — Берегиня Секретів.

Початок своєї історії липа веде від кінця XIX сторіччя, коли стара Берегиня була ще молоденьким деревцем.

Хутір Самбур тоді належав монастирським угіддям, хоча жили там люди прості, аж ніяк не монахи. І давно вже не велети, ані силою, ані духом. Мали одну слабкість: не вміли самбурці зберігати таємниці. Нехай було б кілька язикатих бабів на весь хутір, які скрізь зустрічаються. Та ні, найдостойніші чоловіки, навіть виборний голова, не могли втримати жодної таємниці. Від найменшої, до життєво важливої.

Через це хуторяни постійно сварилися, обзивали один одного такими словами, які зовсім не личать слугам монастиря.

Доходило до бійок та смертельних образ.

І тривало так доти, доки мудрий монах Олексій з найближчої Голосіївської пустині не довідався про їхнє нещастя. Олексій знайшов на Куполі молоду липу з невеличким дуплом, точнісінько схожим на вухо. І звелів жителям Самбура повіряти всі секрети, яких ті не в силах втримати, цій липі. Просто так підходити до неї і шепотіти на "вушко". Адже липа нікому не скаже.

Здивувалися хуторяни дивній пораді, та ослухатися не сміли. Спробували.

Тишком-нишком, щоб ніхто не бачив, по черзі бігали до Секретної липи. Дехто приходив поночі, бо соромився дивитися односельцям у вічі при ясному сонці. Хтось кидав заповітне слівце в дерев’яний "сейф" за хвильку, хтось довго розмовляв, виливаючи душу мовчазній Берегині Секретів.

Липа слухала дуже уважно. І, звісно, мовчала.

Та що дивно! Допомогло!

Таємниці, котрі раніше мучили людей, не даючи їм спати, намагаючись зірватися з язика в найгірший момент, йшли в дупло липи і давали полегшення базікам і пліткарям.

З того часу запанували в Самбурі мир і злагода. Жителі відтепер славні своєю стриманістю. І ніхто більш не міг сказати, що вони не вміють зберігати секрети.

Минуло більше ста років.

У двадцяті роки ХХ-го століття Голосіївську пустинь закрила нова влада, всі храми та будівлі, крім заміського літнього Дому митрополитів, знесли. Хутір Самбур забрали у монастиря й приєднали до сільради села Мишоловка. А ще майже через сто років монастир заново відбудували.

Преподобний Олексій Голосіївський прославлений як святий, поселення Самбурки та Мишоловка тепер в межах столиці ... а липа стоїть.

Кремезна, невисока, буйно зеленіє і цвіте щороку. Її точний вік визначити важко через спотворену "фігуру", але півторастоліттній ювілей бабуся точно відзначила.

За цей час Секретна липа перетворилася на суцільне величезне вухо, яке чуло сотні тисяч секретів.

Якщо припасти до її стовбура і прислухатися, можна почути, як всередині ворушаться і шепочуться таємниці. Можна довірити липі свій найпотаємніший секрет. Як і раніше, вона нікому не розповість.

Один-єдиний секрет, згідно пророцтву, липа колись не втримає.

Того року, як загине Берегиня Секретів, відкриється страшна таємниця. Жахлива, котру люди вважали б за краще не знати.

Тож стару липу краще берегти. Адже липа — печатка на віщуванні, вимовленому більше ста років тому святою людиною...