Легенда 7. КІННИЙ ШЛЯХ

Місцевість: Кінний шлях. Стежка "Перстень Мавки".

Об’єкт: Копитняк європейський (Asarum europaeum)

Від еко-галявини Чарлісся веде до Лаконосової та Наперстянкової галявин широка рівна стежка, Кінний шлях. Він йде паралельно до Трирогого яру, прихованого далі в лісі. Усі північні повороти з Кінного шляху ведуть до лігва Дракона.

Здавалося б, назва давня, пов'язана з переходами лісом якихось кінних військ.

Ні, все набагато цікавіше! На глинистій стежині й сьогодні можна побачити сліди підков. Тут часто проїжджають вершники з навколишніх кінних баз: селища Пирогів, з Іподрому, з кінноспортивної бази "Динамо".

І все ж назва просіки пов'язана не з ними!

По обидва боки стежки густо росте пласке кругле листя з фігурною виїмкою. Розміром і формою збігається зі слідом кінського копита. Це копитень, вічнозелена рослина.

Багато хто плутає його листя з фіалками, хоча схожості між ними мало. Хіба що ростуть купками, люблять тінь і фігурним вирізом обидва листка нагадують серце. Але у фіалок листя м'яке, світліше, більше згорнуте і підняте над землею. Листок копитняка — блискучий, темний, рівний, майже як шапинка гриба.

Легенда каже, копитняк виростає в слідах кінських підков. Сама рослина і легенда про неї широко відомі у всій Східній Європі. Назва круглого шкірястого листка всіма слов'янськими мовами походить від "копита". І якщо знайти загублену підкову — на щастя, то й копитняк повинен приносити талан тим, хто його побачить і впізнає.

Та це не єдина його особливість. Копитняк може посперечатися таємницею своєї квітки із загальновідомим цвітом папороті!

Навіть той, хто багато разів бачив і добре знає копитняк, міг не помітити його квітки.

Але про квітку трохи згодом.

Поки про листочки, дивовижні вже тим, що зимують рослини зеленими, а навесні стають бурими і відмирають. Замість них ростуть молоді листочки.

Люди помітили і збирають копитняк здавна. Його народні назви — підгоришник, під копитник, дикий перець. Дійсно, розтертий листок їдко пахне перцем. Це повинно вселити побоювання і підказати: він отруйний!

Але люди знають, де отрута, там і ліки. Копитняк дійсно отруйний і дійсно використовується як ліки у науковій та народній медицині. Через перцевий запах у народній магії йому приписують властивості відганяти злих духів. Ефірна олія копитняка містить евгенол, потрібний у лікуванні зубів та у парфумерії. Головні лікарські властивості копитняка неврологічні. Проте й народна назва "блювотний корінь" має підказати, що брати до рота цю рослину не слід.

Цікаво й те, що з усіх тварин копитняк найбільш отруйний саме для коней, які дали йому назву! Коні це відчувають і в природі ніколи не їдять копитняк. Отруїтися ним можуть тільки випадково, з домашньої годівниці.

Отже, ми знаємо, що токсичні та лікарські листки та коріння копитняка. А щодо квітів? І де взагалі його квіти? Як вони виглядають?

Темно-бордові, опушені світлими волосинками. Квітка схожа на дзвіночок з трьома зубцями, та загнуті краї цих зубчиків не назовні, а всередину! І обрамляють фігурну серединку.

Хто-небудь бачив таку квітку навесні, в березні-квітні?

Але ж куртин копитняка багато, отже і квітів його немало в лісі. Де ж ховаються ці квіточки-невидимки?

Кажу вам, якщо хочете розгадати цю таємницю, "будьте, як діти"!

Ранньою весною дехто дуже цікавий, хто заглядає під кожен листочок, міг би випадково знайти квітку копитняка. Тому що квіти ховаються під листками! При самому корені!

Секрет в тому, що бруньки закладаються ще восени, потім зимують в тонкій "шубці", вкриті листками, ближче до землі, де тепліше. А з весною — розквітають, але лишаються на короткій пухнастій стеблинці, не піднімаючись над своєю рослиною, як всі звичайні квіти. Якщо копитняк піднімає молоді листочки до сонця, то відкриває чарівну квітку уважному погляду.

Знайти квіти копитняку — дійсно удача! Завжди більше цінується те, що важко шукати. І темні тризубі "коронки", схожі на дорогоцінне каміння, всипають навесні узбіччя Кінного шляху. Додають свою історію до магічних історій стежки "Перстень Мавки" та інших дивних рослин Голосіївського лісу.

Пізніше квітка перетворюється в суху коробочку з насінням. Мурахи люблять смак цих насінинок і розносять їх лісом. Копитняк розмножується корінням і насінням, та само, як фіалки.

Проте і це не весь секрет Кінного шляху!

Можете самі перевірити на тих місцях, де часто ходять коні: скільки б їхні копита із залізними підковами не топтали землю, жоден листочок копитняку на ній не виросте! Ані за рік, ані за десять років, ані за сто!

Але ж легенда ходить по всій Європі і розійшлася в ті часи, коли люди набагато ближче і частіше спостерігали коней, ніж зараз ми. У чому ж справа?

У копитах, звичайно ж, у копитах!

Звичайна конячка занесе на неходжені стежки насіння будяків, кульбаби, подорожника, та тільки не копитняку. Отже... потрібен незвичайний кінь.