Легенда 4. ГОЛОСІЇВО

Доки місцевість не відкрита людьми, немає у неї назви. Та коли тільки з'являться перші жителі або хоч мандрівники, відразу бажають знати, де опинилися, щоб нанести цю місцевість на карти. І безликого "ліс", "поле", "річка", "гора", "місто", "село", "гай", досить лише місцевим, хто тут народився, і жодного разу не полишав звичних околиць. Для них іншого лісу і нової гори просто не існує.

Мандрівник скаже інакше: Великий ліс. Або світлий. Або чорний, якщо він застав його після пожежі. Або мертвий, якщо всі дерева вздовж галявини всохли чи листя поїдене навалою гусені. І гора буде Синьою або Чорною, а може бути Круглою, Дворогою, Лисою, річка — Швидкою, а місто — Щасливим, в залежності від їхніх власних прикмет, спостережливості перехожого та надій тих, хто ризикнув обрати цю місцевість своєю домівкою.

Така вже у людей пристрасть, давати імена. Назвати, означає затвердити свою владу, свої знання, свої почуття над місцем.

Тому кожна назва завжди щось означає.

Тож звідки ж взялося "Голосіїво"?

Здавалося б, розгадка вчувається у самому слові. Проте то не розгадка, а історія. Відповідає на поверхневі питання, а задає глибокі. Тож у таємниці імені цього місця прихована куди більша таємниця.

*****

Очевидних версії дві: або хтось "сіяв на голому місці", звідси і "Голосіїво", або плакав-кричав-голосив, тоді "Голосіїво" — місце Голосу.

Яка ж версія ближча до правди?

Обидві. Та обидві ж повертають питання: Хто? Навіщо? Чому?

Було голе місце. Припустимо. Дослідження підтверджують, що цей величезний лісовий масив насаджений штучно, п'ятсот років тому. Кому ж знадобилося зростити тут дубовий ліс?

Поступово до дубів підтягнулися граби, чагарники, ліс розрісся, та дуби постали першими. Чи, принаймні, збереглися довше за інших.

Якщо хтось кричав серед лісу... у нього ж була причина? Й чути "голосіння" люди повинні були досить довго і відчувати щось, щоб запам'ятати цей факт і назвати так увесь ліс. Чи тоді то була ще рівнина? А ліс звідки?

Може, тут блукало чудовисько? Хтось на кшталт місцевої собаки Баскервілів, ніжного голоску якої боялися довколишні мешканці?

Ні, певніше, "голос", а не виття, ревіння, крик, рик у назві вказує на людину. "Голосити" — слов'янською не просто кричати, а когось оплакувати. Не обов'язково померлого, може того, хто пішов на війну, чи згублене у пожежі майно.

То що ж відбувалося тут п'ятсот років тому?

Історичні хроніки тільки доносять до нас назву Голосіїво, проте не пояснюють. Народні легенди пояснюють поверхово. Мовляв, садили ченці ліс на голому місці, ось і Голосіїво. Або так: у тутешніх лісах завжди було чимало розбійників. Один прославився тим, що викрадав дівчат. І тримав їх десь у печерах або землянках. А ті, бідолахи, гірко плакали, голосили, сподіваючись, що хтось почує їх і врятує.

Але відповіді все одно немає. Так, почули й врятували? Це було вже у лісі? А звідки ліс? Хто велів ченцям саджати дерева? Їм що, інших турбот бракує? Чи ліс — військова застава оборонного значення, щоб не підпускати ворога?

В тому-то й річ, що якби лишилися голими пагорби довкола Києва — Скіфські вали, то могли бути заставою або місцем для будівництва укріплень. А ліс?

Дехто називає Скіфські вали — Змієвими. Змій київський, згідно легенди, викрадав дівчат з берегів Дніпра. Вони могли голосити тут. Привід був. Та навряд чи така значна історія зовсім не збереглася у тій місцевості, де могла ховатися "Змієва темниця".

*****

Що ж робити, коли літописі мовчать, а свідків не лишилося?

Та як не лишилося ?! Всі перед нами! Стоять мовчки, зберігаючи гідність, терпляче чекають, коли їх помітять.

Якщо люди не пам'ятають, що тут було п'ятсот років тому, запитаємо у дубів! Ті все бачили і пережили. Тобто, найстаріші з них саме тоді народилися. У них і прихований ключ до історії назви Голосіїва.

Найстарішим дубам Голосіївського лісу, велетням, таким як Самбурський дуб, від чотириста дев'яносто до п'ятсот двадцяти, п'ятсот тридцяти років.

Жодного не знайдено шестисотрічного патріарха. Дуби ростуть вшир до семисот років, тож приховувати вік ще пора не прийшла. Можна дізнатися точний рік, треба лише вміти вимірювати. Нема в цьому лісі жодного дуба, щоб відзначив хоча б п'ятисот п'ятдесятирічний свій ювілей. Всі молодші.

Що ж, вернемося на п'ять з половиною сторіч тому й роззирнемося. Що відбувалося в ті часи в історії?

1460-ті роки. П'ятнадцяте сторіччя. Дубів, як ми зрозуміли, ще немає. Є пагорби.

Вали, відкриті у степ. Київом проходить лінія переходу Лісу як природної зони, у Лісостеп. Отже, на місці нинішнього Голосіїва царює степ... Давній. Скіфський. У п'ятнадцятому сторіччі — татарський.